БЕРІЗКА
Рости, моя берізко!
Дивлюсь на тебе залюбки.
Тоненька та струнка, немов дівчисько,
Уже торкають твої коси зірочки.
Теплий і холодний вітер
Тобі шепоче ніч і день,
Що наймиліша ти на світі,
Співа, закоханий, пісень.
І я тебе оберігаю:
Ти – мій планетний талісман.
Рости ж, красуне мого краю,
Одягнута у білий сарафан.
Я тихою вечірньою порою
З тобою ніжно обіймусь,
Щемливе серце заспокою,
Від тебе сили наберусь.
ДВОЄ
Коли кохаються двоє,
Заходять у райдужні сни,
Під гуркіт кохання прибою
Зливаються з тілом весни.
Ночами летять «есемески» –
Клянуться в любові до смерті,
Емоцій зашкалюють сплески
Відносин ласкавих, відвертих.
Коли розлучаються двоє,
Сліпі, як котята, вони,
І вперто не хочуть обоє
Своєї признати вини.
Вбивають любов мимоволі,
Розлуку впускають між душі,
Руйнують, спустошують долі,
Породжують злісну байдужість.
А краще б дослухатись серця ,
Промовивши тихо «Прости»,
Не давши спалити кубельця,
Щоб знову духовно зрости!
НІКОМУ
Я тебе нікому не віддам,
Проганять до іншої не буду.
Горе й радість будуть пополам,
Перед Богом – до мирського суду.
Вибач, я тебе перепрошу,
Коли чим раптово завинила.
Видалим із серця всю іржу,
Щоб вона нам щастя не закрила.
Я прошу пробачення у Бога,
Владаря і Всесвіту, й землі,
Бо приходим до його порога
Лиш тоді, як тонуть кораблі.
ЄДНІСТЬ ДУШ
Єдність душ придумать неможливо,
Можна це лиш серцем відчувать,
Коли ті спілкуються грайливо,
Відстанями їх не роз’єднать.
Щоб через далекі кілометри
Думкою до думки дотягтись,
Викинеться суєта у титри,
Хаосу земного щоб зректись.
Щоб уміть погрішності прощати,
Щоб кохать навіки тільки раз,
Все без жалю спішно віддавати,
А не тільки брати повсякчас.
Єдність душ – це магія кохання,
Погляди на істину одну:
Як за рік безсмертного світання,
Що з роками ляже в сивину.
ДУБОЧОК
Я тебе, дубочку, знову бачу.
Став міцнішим, аніж восени.
Глянь: неподалік берізка плаче,
Мов жалкує про прихід весни.
Ти – могутній дуб, ти – цар у лісі,
Ти зростаєш тут із року в рік.
Бач, берізка плаче на узліссі:
З ран біжить струмком солодкий сік.
Тож не будь байдужим і жорстоким,
Рани їй листками обгорни –
І вона напоїть тебе соком
Кожної чарівної весни.