Батьківщина-мати

ДУМА ПРО ЗЕМЛЮ

ДУМА ПРО ЗЕМЛЮ

Земля українська! Ти наша мати.
Всіх ти зростила – і брата, і ката.
Орди поганські тут ген кочували,
Били, топтали тебе, плюндрували.

Але тільки здавна вже так повелося,
Що нам, українцям, без поля не йшлося.
Тебе ми любили, тебе ми кохали,
І між собою тебе розділяли.

Чорна, мастка, ти родюча на диво,
В шатах весняних лежиш ти , красива.
Хліба просили – хліба давала.
Ти і Європу усю годувала!

Настало двадцяте буремне століття,
І почалися нові лихоліття.
Брат став на брата, сват став на свата,
Кров’ю поїли і в будень, і в свята.

Нарешті скінчили. Нарешті вже тиша.
І сіють, і жнуть. Вітер жито колише.
І ніжно отак колосочки шепочуть,
Радіють і сонцю, і теплій ночі.

Але що це сталося, що відбулося,
Чому не радіє вже більше колосся?
Чому коло хати згорьована мати,
А діток немає – прийшлось поховати?!

Земля не могла ну ніяк зрозуміти,
Чому попід тином голоднії діти,
Чому врожаї зернових все зростають,
Селяни ж померлих сотнями ховають.

Все більше в могили несуть, щоб приймала.
Вона ж бо родила! І все віддавала.
Чому це від голоду мруть всі, як мухи?
Де ж хліб той поділи, що взяли у руки?

Земля ж бо не чула, земля ж бо не знала,
Які розпорядження в Центрі приймали,
Як ті розпорядження долі вершили,
Як голодом нашу Вкраїну душили.

А потім, хто вижив, боялись згадати,
Мовчали, бо скажеш – так будуть карати.
За ті колоски, що на полі збирали,
Щоб вижити якось, – у тюрми саджали.

Минули роки. Зарубцьовані рани.
Уже на полях трактори і комбайни.
Розквітли міста. Відродилися села.
Життя більше стало стрімке і веселе.

Та знов почалася війна та проклята,
Що рвала снарядами землю на шмати,
І бомбами так ізгори молотила,
Що ями земля півстоліття носила.

Усе перетерпіли. Все пережили.
Побитих сховали, від горя тужили.
Та наш український народ роботящий
Піднявся з руїн. Стали жити ще краще.

Та криза настала років дев’яностих,
Коли виживати було всім не просто.
Мільйонами нам зарплатню всім платили,
А землю свою обробить не зуміли.

Була бур’янами поросла, забута.
Та скоро минула пора оця люта.
Вже власники нові тепер походжають.
Не люблять її, тільки гроші збирають.

У наші чудові часи та заможні
Стоять сільські хати, сумні і порожні.
Стоять у садках запустілих хороми
Покинуті людом, не треба нікому.

***
Для кого село – екзотика,
Для кого село – це пісня.
Для мене село – життя моє,
Буденне і урочисте.
Я вірю – відродиться рідне село,
Любові й натхнення мого джерело.
Пісні заспівають від хати до хати
Про рід український, про Землю багату!

МОЇЙ КРАЇНІ

Ліг на міста й на села теплий вечір.
Солодких снів тобі, моя країно.
Солодких снів тобі й великих злетів,
Коли пробудишся від сну, єдина.

Летять до неба думи наші щирі.
Благаєм в Бога мудрості і долі.
Отримуєм життя, яке створили,
Коли неслись до щастя та до волі.

Тому, хто не спаскудив честь і гідність,
Народ вже шану віддає сьогодні.
І більшість з нас вже доказали вірність
Своїй землі, як встали із безодні.

Не все, що є, за гроші продається,
Хоч дехто прагне лиш карман набити.
Не все купується, що долею дається.
Служи народу – вічно будеш жити.

Ми нація, що із колін піднялась,
Пережила перебудови та застої.
Іще на нас чекає наша слава,
Ще доживем до мрії золотої.

Я слов’янський край порадую

Я слов’янський край порадую,
Заквітчаю синю райдугу.
Я житами землю вишию,
Вкину зелень від сосни.
Щоб жилося людям весело,
Щоб сміялись діти веснами,
Щоб злітали в небо посмішки
Та весільнії пісні.

Україно, край щасливих мрій,
Моя рідна сторона.
Край квітучих трав, трелів солов’їв,
Моя доля чарівна.

З глибини віків лелекою
Прокричу слова далекії,
Запрошу до праці щирої
Вкину зерно на добро.
Щоб не знали люди голоду,
Щоб любов не тільки змолоду,
Щоб збувались думи славнії
І п’янили, мов вино.

ЗАХОДЬТЕ, ГОСТІ МИЛІ

З далекої дороги
Присядьте, гості милі.
Я вам на стіл поставлю,
Чим можу, пригощу.
Від щирої розмови
Мої зміцніють крила,
І радість серце гріє,
Бо я вас так люблю.

Приспів:
А гостям ми завжди раді,
Хай приходять до нас на свято.
Хай вина рікою ллються
І люди живуть багато.
Хай ломиться стіл святковий
Від печива і салатів.
Запрошуєм, гості любі,
Заходьте до нас на свято.

Хорошими вістями
Зі мною поділіться,
Як жить мені, порадьте
І в радість, і в біду.
Від вашої поради
Хай заіскряться лиця.
Всю ніч аж до світанку
Я з вами проведу

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *