Полтава Леонід Едвардович

Чи зійде сонце над Україною

Є в мене найдорожче – Україна!..
Леонід Полтава

Письменник Леонід Полтава (справжнє прізвище – Леонард Пархомович, родом із села Вовківці на Роменщині) став відомим українському читачеві порівняно недавно. Хоча закордон шанував цього талановитого поета, прозаїка, драматурга, перекладача, публіциста і громадського діяча. Ми в Україні знаємо про нього дуже мало. Бо ж мав лише дитинство і юність у ріднім краю. 1942 року вивезений до Німеччини. І більше в Україну так і не повернувся. Жив і працював у Мюнхені, Парижі, Мадриді… Пекучим болем вилилися рядки, написані ним у Вашингтоні:

Лечу і лечу світами,
У тузі за власним Дніпром.
Для всіх є земля під ногами.
Для мене ж –
Аеродром.

У вірші «Спогад» у далекому від України Нью-Йорку поет щемно пише:

Мій Край лишився Краєм снів,
Там Україна, сонцем вмита…

Щире хвилювання за долю рідної землі викладає в святій молитві:

Я ж помолюсь за рідний край:
За Україну – вічний рай…

Смислом усього життя, творчості і діяльності стала Батьківщина – така далека і така близька й рідна Україна. Найсвятішим вважав – Вітчизну.

Ти у всіх країнах, Україно,
В образі нестримного крила, –
Бо усюди є така людина,
Що тобі на вірність присягла!

А як мріяв 1944 року про оновлення життя, про те, що Господь благословить
«на українську Україну нам повернутись назавжди!» Невимовно тяжке поетові «терпіння – без Батьківщини!». Він у Парижі, а «села з-над Сули…» із ним.
Цікавий образ Сонця важливим вкрапленням проходить крізь творчість Леоніда Полтави. Віршем «Сонце єдине…» поет утверджує думку, що «сонце – єдине, та не однаке…»:

А в Україні – теплі долини,
Квіти і діти – сонця перлини.
Зелен-гаї, далечінь тополина…
Райська країна,
Вчувається шепіт колосся
Моїх, українських нив…
Я сню землею, де сади,
Як весняна шумують повінь…
Моя Україна!

Якнайтеплішими словами змальовує і згадує Леонід Полтава рідний Ромен – «місто історії і ромашок…» У поемі «Енеїда модерна» зробив особливо цікавий екскурс у минуле міста про єднання шведів і козаків. А в поемі «Профілі» описує пам’ятник Шевченку, звертаючись до Тараса:

В Ромні без ярмарку, у скверику без квітів,
Сидиш на камені, неначе й сам закам’янів.
Сидиш замислений. Не хочеш прапорів,
А ні вітань, ні сурм. Лиш зморшки біля брів…

Турбує повсякчас Леоніда Полтаву доля українського люду. «…в Козацький Край шляхів не загуби!» – думкою линув до козацької землі і свого «дорогого народу».
Про це п’єса «Чого шумлять дуби», його численні вірші. Йдуть століття, змінюються покоління, а доля бідаків-українців не легшає.

Поскрипуючи, човгають, ідуть,
Накульгуючи, відступають покоління.
Хтось рвався з них на Заповітну путь,
Хтось виростав з козацького насіння!..

Нужденна доля! Б’є віками
На берегах дніпрових вод,
Обдарувала Соловками
Мій зачарований народ!

Леонід Полтава у Вашингтоні, а думками з Україною:

І серед тих засніжених рівнин,
В коловороті то зими, то літа –
Народжувались сотні україн,
Але одна зродилася, щоб жити.

Вона – твоя. Моя. Із нами. В нас, –
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час –
Безсмертна і безмежна Україна!

У одному з віршів називає Україну своєю матір’ю. «Іконою цей Край сія…»

Тобі – молодій синами,
Тобі – багатій землею,
Тобі – любов’ю добрій,
Вклоняюся, Україно!

З тобою – я чую крила,
З тобою – я сила у світі,
Моя Україно!

«Ми України – не дамо нікому», – відповідально стверджує поет. Далекого 1951 року він звертався до України:

Здалеку-здалеку, крізь чужі світи
Я дивлюсь: на сході не зоря сія,
В боротьбі і славі то зростаєш ти –
Радосте моя!
Матінко моя!

В одному із римських сонетів поет пророчо пише:

О земле предківська! Ти знов переді мною
Ввижаєшся і тут іконою ясною,
Яку жбурнув москвин під заметілі сміх!..

Тому застерігає бути пильними всіх наступних нащадків:

Не спи, Україно,
Він занадто високий для світу,
Твій голос!
Серце, громом грими з висоти:

Твоя воля, народе,
Це ти!
Твої руки, і рала,
І мечі, і хрести!

Його віра була непохитною ціле життя:

Ще будуть зміни в Україні,
Ще будуть битви зуб-за-зуб, –
Аж доки в сонячнім промінні
Над вічним Києвом тризуб
Не здійметься!

Синьо-жовтими барвами волі –
Вже палає Тризуб вогнем.
Україна на рідному полі –
З українським зустрінеться днем!

Письменник, відірваний жорстокою долею від України, мріяв про безсмертну Державу, вічну українську землю і вічний її народ:

Вірний ковалю свободи,
Що по напаснику б’є, –
Над Україною зроду
Сонце не згасне твоє!

Леонід Полтава твердо вірив, що зійде колись Всеукраїнське СОНЦЕ ЩАСТЯ.

Надія КАРПЕНКО

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.