Чом дійсність, люди, в нас така?
Боюсь, до “ручки” дожилися,
До краю прірви підійшли-
У двадцять першому столітті
Бідують люди на землі.
На тій землі , що дана Богом,
Благословення з прадавен,
Пережила що всі негоди
І ворогів з чужих земель.
О Боже милий, рідний краю,
Чом став ти багатьом чужий?
Чом твої села вимирають ?
Чом відряджаєш ти дітей?
Ти споконвіку був багатий
На щедрі землі і людей ,
Красивих, дружніх, роботящих,
Не чути вже давно пісень,
Роз’їхались по світу люди
Шукати долю, як колись,
І цвіту нашого усюди –
Там вже й зостались, прижились.
А тут, у рідній Україні
Живуть по-різному усі :
Одні -мільйони огрібають,
Хтось – їсть “вчорашні”сухарі,
Хтось”з жиру”біситься,”страждає”,
Хтось- животіє на землі.
************
Який то сором владі, люди,
Коли в день пам’яті про тих,
Загинув хто в голодні роки,
Голодні ходять земляки…
З підніжжя жертвам лихоліття –
Голодоморів тих років,
Дідусь шматочки підбирає
І жадібно з’їдає їх.
А поряд “слуги”від народу
Поклони даті віддають…
“Не помічають”, бо не хочуть,
Бо … добре все в житті у них.
