Як поле засівається зерном, Так наша нива – розумом, красою і добром. А ми покликані ці зерна проростити – В дитячих душах щиро відродити… Народна
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
![]() |
Письменники та журналісти, вчені й аматори, поети і прозаїки, художники та гумористи – всі, хто вміє тримати перо. А таких на славній Роменській землі немало. |
Як поле засівається зерном, Так наша нива – розумом, красою і добром. А ми покликані ці зерна проростити – В дитячих душах щиро відродити… Народна
Запрошую ласкаво я до школи І з висновками ти не поспішай. Черстве тут слово не звучить ніколи, Тут поєднались щирість і душа. Тут Деревська з”єднала
Всё в этом мире связано, неразделимо. Всё что-то есть, не проходите мимо. Любите мир таков, и никого не осуждайте. Просящему на паперти подайте. Пусть бессознательна
УРБАНИСТИЧЕСКИЙ ПЕЙЗАЖ Сезон дождей. Сезон охоты. Сезон любви. Сезон потерь. Сезон соблазна: кто ты, что ты? Откуда и куда теперь. Сезон надежд и ожиданий. Сезон
ОТЧЕГО? Кто мне скажет, отчего так одиночество люблю я? И не верю ни словам и ни страстным поцелуям. Отчего туман и дождь или снежную метель
ВСТАНУ – ВЫСТОЮ Ворон ворону глаз не выклюет. Аист аисту не соврёт. А полынь-трава горечь выплюнет, Мимо кто пройдёт – подберёт. Голубь с голубем разворкуется.
ЧТО – СУЕТА, ЧТО – ЕРУНДА Прощаю слабость гению И прочь гоню сомнение. Сам задаю себе вопрос и отвечаю. Но недоверия вдруг тень в ответах
Тополька виросла біля самої Петрової Гребінчикової хвіртки. Спочатку він її не помічав. А коли своїм вершком пересягнула розложисту, гіллясту вишеньку, чоловік зупинився, ніби не впізнав.
Дружно розквітли вони восени Жовтим і білим суцвіттям рясним. Любі очам хризантеми мої Сяють в саду феєрверком ясним. Осені ознаки видні у них, „Бабине літо”
На пенсію наша колега зібралась. Усі їй бажають життя без турбот, А в неї струна у душі обірвалась – Важкий він – останній в житті
Бурулька іскриться на сонці чарівна, Та, правда, недовго так сяє вона, Бо серце м’якеньке ця має царівна. Як сонце пригріло – лишилась вода. Не віриться
Тече рівномірно хвилинками час, Щасливий комусь чи не дуже. Життя так проходить у нас чи повз нас, Кому як судилось, мій друже. В одного достаток