Вчителька

Запрошую ласкаво я до школи

Запрошую ласкаво я до школи
І з висновками ти не поспішай.
Черстве тут слово не звучить ніколи,
Тут поєднались щирість і душа.

Тут Деревська з”єднала воєдино
Маленькі душі, ніжність їм дала.
Будь милосердна й ти, моя Людино,
Зрони в їх серце крапельку тепла.

Тут діти забуваються про втому,
І мріють про фантастики політ.
Та їх серця вертаються додому, –
У те гніздо, що скресло, наче лід…

І кожну ніч із присмаком полину
Дитина сон, як пігулку ковта.
Чужа подушка, ковдра і перина, –
А де ж дитяча доля золота?…

Усе тут є, і навіть подарунки,
І щира вихователька. Зате
Нема отут того п”янкого трунку,
З ростка якого дерево росте.

Усе, все є : і книги, і гостинці,
На клумбах – квіти ніжно-чарівні…
Але печаль із серцем наодинці
Життя плете мелодії сумні.

А в небі синім – мамина усмішка,
Неначе знову: щира і жива.
Хоча б збагнути, видивитись трішки,
Щоб не жалило горе-кропива…

У школі шум і голоси малечі,
Все губиться: і мить, і забуття,
А в небі – кола істинно лелечі
Малює вічність розпачу й життя…
Т. Лісненко

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *