Реве Дніпро і діти плачуть, Будинки рушаться, дими… Невже Господь цього не бачить? Де ж білий ангел із крильми? Підвали сірі, відчай, болі, В кутку
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
![]() |
Роменська поетеса, педагог і депутат. Голова міської громадської організації “Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО»”, член МСПУ. |
Реве Дніпро і діти плачуть, Будинки рушаться, дими… Невже Господь цього не бачить? Де ж білий ангел із крильми? Підвали сірі, відчай, болі, В кутку
Горить, тремтить окраєць мого саду, О скільки знов невигаданих тем! Я так люблю зітхання листопаду Й осіннє танго білих хризантем. Ворожить вітер, рве пелюстки білі,
Вечоріє. Вже темно довкруж, Ароматів жоржин вже доволі. А маленькі ліхтарики руж Засинають у листі поволі… Зірка гасне на небі мерщій, В небо зір чийсь
ЗВЕРНЕННЯ громадськості України і зарубіжжя на підтримку депутатів Сумської обласної ради щодо збереження та розвитку Роменського району! Роменський район здавен є агро-промислово і торгівельно розвинутим.
І знову зацвіли черешні білі, Вигукують у сад тебе й мене. У ці чарівні диво-заметілі Кохання наше нас не обмине. Куди не глянь – усюди
В активі Федерації жінок «За мир у всьому світі» впевнені, що жінки відіграють фундаментальну та особливу роль у створенні гармонії та миру на всіх рівнях
І знову я збираюся в столицю, Там мої друзі щирі, як рідня! Кортить на славний Київ подивиться, Хвилююся в чеканні я щодня. Там уже рідна
Поезія, як і будь-який інший жанр мистецтва, мусить промовляти і заспокоювати, спонукати і надихати. Вона Така собі, не знає старості І на чолі не ставить
Ромен, Ромен, вкраїнське диво-місто, Сьогодні ти – в душевному теплі. Убравсь в осіннє золото й намисто, Й таких, як ти, нема більш на землі! О
У ВИШНЕВІМ РАЮ В вишневий рай пірнаю з головою, П’ю аромат божественно-легкий, Та років вже розгорнуті сувої Лиш чую голос приязно-терпкий… Цвітуть вишнІ, хвилюються тривожно,
Кобзар В зажурі тихій, серед площі Кобзар на пагорбі сидить… Каштани в осінь дощ полоще Й Ромен старий неначе спить… А сонні вулиці навмисне Сховали
Наш батько – Тарас О Батьку мій, стоїш собі на кручі, І погляд в даль, такий, як і колись… Тебе вітри обвіюють пекучі, В тобі