У ВИШНЕВІМ РАЮ
В вишневий рай пірнаю з головою,
П’ю аромат божественно-легкий,
Та років вже розгорнуті сувої
Лиш чую голос приязно-терпкий…
Цвітуть вишнІ, хвилюються тривожно,
Бджола над ними голосно гуде…
А прийде час – пелюстка дива кожна
В траву зелену пам’яттю впаде…
А потім плід, що визріє з сонцЯми,
Червоним тлом серденько зацвіте,
Пишатись будуть вишні спідницЯми,
Аж доки снігом землю замете.
Й сьогодні цвіт – немов сніги сріблясті,
Які ж солодко-приторні вишнІ.
Стою в цвітУ, як в дивному причасті,
І легко так, і приязно мені.
Яке це щастя – серденьком торкатись
До Божої весняної краси!
Й самій, як цвіт вишневий, розпускатись
В квітневих бризках чистої роси…
МОЛИТВА ДО ШЕВЧЕНКА
Батьку наш, в калиновім корінні
Щось росте: нікчемне і чуже…
Дай же, Боже, дай усім прозріння,
Бо усі глухі й німі уже…
Боже мій!
До чого докотились! Все згребли і кинули в сміття…
Чи за те діди наші молились,
Щоб спаплюжить волю і життя?..
То прости нас, батьку: недолугі,
І короткий розум, і шляхи…
Нас вели вже перші, потім – другі,
Їли нас і злидні, і гріхи…
Ми ж терпляче дива сподівались,
Все чекали: час іще прийде,
Навіть горю дико посміхались,
Вірили, що манна упаде…
На Майдані буря, так не тихо…
Дзвони б’ють – на горе чи біду…
В грішних душах виростає лихо,
Хоче вбить державу молоду.
Молоду, чи, може, і не дуже?
20 років темрявою йшли…
А сьогодні – вітер в очі струже, –
Що шукали – й досі не знайшли…
Батьку мій, розплющили ми очі,
Хоч і пізно… Канули роки…
Ти стежки до волі нам пророчив,
Ми ж чомусь ішли все навпаки…
…Дуже міцно сплетене коріння…
Чи сокиру брати, чи ножа?..
Батьку наш, о дай усім прозріння,
Хай до правди кожен поспіша!..