Колись і я була малою. Гусяток пасла край села. Мені здавалося що краю За мій милішого нема. Мені здавалося що горя Немає, люди, на землі.
Позначка: життєвий досвід
У Василівці хмарилось
Пісня Він все свариться, свариться, Як скажу не те щось. У Василівці хмариться, А в Оленівці дощ. Через сварку не ладиться. Двох вона не єдна.
Я ніколи не буду іншою!..
Я ніколи не буду іншою!.. Є для цього багато причин… Моє серце,, говорить” по- іншому!.. Добротою зігрію я всіх… Коли раптом, хтось скаже не щиро:
Моє повинно стати кращим
Моє повинно стати кращим, Моя Земля, будинок, моя праця, І не дозволю ледарям пропащим, Забрати серце…. Ні!!! Нізащо! Бо я вкладаю серце в кожне слово,
Не силой тонкий мир мы ощущаем
Кому – дано́, кому́-то – воздаётся. Ты зна́ешь, му́дрость для чего даётся ? Чтоб у́м и чу́вства побеждать. Не убежда́ть, не осужда́ть.., не “Ма́нны с
Душа
Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи
Гранатовий мед
НОВЕЛИ з ВІЙНИ (Цикл) ГРАНАТОВИЙ М Е Д На український блок-пост підійшов із неконтрольованого села якийсь дід у потертому одязі зі клітчастою сумочкою. – Здрастуйте,
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Скриплять перила…
Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки:
Дві цариці
Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Дума
Я з радістю дивлюсь на покоління! Майбутнє людства – в молодих руках? І чим раніше станеться прозріння, – тим довше житиметься у віках. Дивлюсь на
Чом дійсність, люди, в нас така?
Чом дійсність, люди, в нас така? Боюсь, до “ручки” дожилися, До краю прірви підійшли- У двадцять першому столітті Бідують люди на землі. На тій землі