Своє ім’я я не любила з роду, Та друзі запевняють мене знов – Ім’я моє – це гілка родоводу, Тому знайомтесь, звуть мене – Любов.
Позначка: Вічність
Ми на землі всього лиш люди
Ми на землі всього лиш люди, А не Боги, запам’ятай. Судить не нам, а Бог нас буде… Кого до пекла… , кого в рай. Ми
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її
Жовтий лист
У серпні в мене тикали всі пальцем, Бо я один був жовтим на вербі. Зелене листя визнало незванцем І жив я сам собі, на самоті.
Мой милый друг, чем занят ты теперь
Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?
Шкіра
Ніч для сповіді, ніч для аркушів, темінь висне, хоч в око вистрели. В безкінечність римую пахощі перепечених яблук вистиглих. Не встигаю з окличним реченням! Телефон
Кола життя
Мене до себе Всесвіт не позвав. Той, що в миру назвали Раєм. І в тій Землі, що десь там у безкраї, Своє життя я знов
Я умею и ждать, и любить
Я умею и ждать, и любить, Невзирая на возраста даты, Утром ранним с звездой говорить, Знать, что вечер уходит в закаты. . Любоваться, когда соловьи
Я йду на війну
Я йду на війну, воювати з собою запекло, Мені до вподоби, як завжди, шрамований біль. Колись бився з раєм, зухвало тримався за пекло, Сьогодні мирю
Наодинці зі мною думки
Наодинці зі мною думки, обережні й тривожні, Перейшли куряву міжусобиць і попіл війни. Скільки коштує біль? Оцінити, звичайно, не можна, Особливо, коли на терезах ніщо
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Полювання на вірша
Сливоока мисливиця звіра із себе виманює, в хитрій руці – кольоровий привабливий спогад і – чорний, загострений, мов капуцин. А мисливське натхнення – що пензель: