Місяць, що стер наші сни… Тиша, яка не для нас… Ми дочекались весни В цей розтривожений час. Місяць, який поміж днів Висмоктав спокій до дна.
Позначка: українка – найкраща жінка
Село моє…
Село моє обвітрене війною. Обпалене снарядами орків. Запечене стражденною сльозою. Залишиться у пам’яті віків. Село моє не стало на коліна. Життя своє за нього віддали
Страшний приснився сон мені
Страшний приснився сон мені: Ворожі танки, скрізь руїни, Не десь, а в рідній стороні, У славній нашій Україні. Кричать сичі, ворони крячуть, Від бомб здригається
Жінці
Я низько кланяюсь вкраїнці За гідних дочок і синів. Хай небо їй несе в хмаринці Й дарує множество років. Радію посмішкам жіночим, В душі жінкам
Про підлу війну
Боже Всесильний, спаси Україну, Щоб ворог пішов і Вкраїну покинув, Щоби не стріляв у СОЛДАТА- ГЕРОЯ, Бо він захищає усіх нас собою. Спаси, Божа Матінко,
Дві цариці
Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Як чорнобривець на снігу!
Диптих П.Д. 1. У цій хурделиці, завії так щасливо! Бо десь є ти! – високий, дужий, молодий! І родять зорі у снігах твої сади, І
Я чекаю на ніжні слова…
Я чекаю на ніжні слова. На слова, що не чула до цього. Кожен ранок чекає душа Слів отих, слів отих, слова того . А для
Я ткала поезію
Летіло будення так швидко в житті. Жбурляло мене в різні сторони — боки. Я рими, як скарб, все збирала в путі. В буття я робила
Осіннє танго білих хризантем
Горить, тремтить окраєць мого саду, О скільки знов невигаданих тем! Я так люблю зітхання листопаду Й осіннє танго білих хризантем. Ворожить вітер, рве пелюстки білі,
Цілуйте бабусині руки
Цілуйте бабусині руки Натруджені в праці тяжкій. Коли вас зове, поспішайте До неї, внучатка, мерщій. Цілуйте бабусині очі, Їх мудрості зрілу красу. І не відводьте