Опало листя. Наче в теплій ковдрі, І сквери, й парк у древньому Ромні, Стоять в багрянці й схлипують немовби, Бо догоряють осені вогні. Як острівці,
Позначка: Ромен
Баба Настя
Оця верба, що вже похила, Гілками хату Насті тре, Хрестом підійде до могили, Коли бабуся Настя вмре. Була, як писанка, вродлива, З косою довгою, як
Оповита кров’ю воля…
Вклоняюсь доземно померлим солдатам, Що нас захищаючи рвалися в бій. Вклоняюсь доземно всім хлопцям, дівчатам, Що втратили безліч нездійснених мрій. Стаю на коліна я перед
Страшна війна
Війна страшна лягає всім на груди. Вона несе і рани, і смерті. Страждають в горі всі вкраїнські люди. Хай бережуть їх ангели святі. Боронять рідний
Забутий вірш
У сороки зима на два боки, Добрі вісті несуть її крильця. А у тебе були білі щоки І коса, наче яра пшениця… Пам’ятаю сказала тоді-то,
І я була малою
Колись і я була малою. Гусяток пасла край села. Мені здавалося що краю За мій милішого нема. Мені здавалося що горя Немає, люди, на землі.
Золото Ромен
ТАЄМНИЦІ МІСТА РОМЕН От же, любі мої роменці, повернімося до тридцятих років двадцятого століття. Тихо несе річка Сула свої води невисокими берегами та плавнями аж
Я народився в тім краю
Я народився в тім краю, Де пахнуть роси, Де юні подруги в маю Ромен вплітають в коси. Там, серед гомону дібров, Де юність казку ткала,
Ікони плачуть…
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Ціль свята
У цю війну, ой, так ми натерпілись, Що із думок, з життя не йде вона, Бо українці вже нагорювались І сліз пекучих напились сповна. Запеклий
Перед боєм
Цигарку перед боєм запалю, Зроблю тривожно глибоко затяжку, І птахам всім замовкнути звелю, – Мені сьогодні боляче і важко… Загинув брат в нерівному бою, І
Ми все повернем те, що нам належить
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,