Налей за 45-й год Налей за 45-й год, И за десант, и за морфлот, И за танкистов выпьем мы до дна. Давай налей за автовзвод,
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Налей за 45-й год Налей за 45-й год, И за десант, и за морфлот, И за танкистов выпьем мы до дна. Давай налей за автовзвод,
Мамині лелеки У небі над дахом Лелеки кружляли, І з мамою разом Весну зустрічали. Летіли здалеку До рідного дому. І мама була Ще тоді молодою.
Пам’яті матусі Як на Різдво проб’ється сонце Через хмаринки до землі, То про твою усмішку спомин Пече серденько, як вуглі… Моя матусенько святкова! Я знаю,
ЖИЗНЬ Жизнь прекрасна, быстротечна.. Очень жаль – не бесконечна.. Каждому приходит срок На последний свой прыжок. Ты родился, подрастал.. В жизни свой билет достал. Кому
МАТУСЯ На рідному порозі Матуся нас стрічає. Вона своїх онуків Давно уже чекає. Не їдуть вони довго.. Робота, дача в місті.. Тепер уже ті діти
Дитинство моє босоноге – Це вигін, де грали в м’яча, Коротка стежина до школи Й берізка рідненька моя, Натруджені мамині руки, І батьковий погляд з-під
Небо, крила,cонця край Чорнобровая дівчина І веселий водограй, І Карпат зелених гомін, І трембіти голоси, І церковні передзвони, Яблуневії сади. І Дніпра високі кручі, Верболози
Пізній вечір тихо спускався на землю. За вікном шумів вітер, під його музику ніби у вальсі кружляли сніжинки і повільно спускалися на вже вистелену білосніжну
Привітання мамі до ювілею Ти проводжала мене рано, Бажала щастя і добра. Я дуже вдячний тобі, мамо, Мене в життя ти привела. Життя моє різноманітне:
Вікторія Заїка (після одруження – Кострова) народилася 20 квітня 1983 року в селі Тимченки Недригайлівського району Сумської області. Була студенткою філологічного й факультету післядипломної та
А я сьогодні їду у село, Мене чекає там моя сивенька мати, Вона на шлях втомилась виглядати, Її життя вже майже відцвіло. Я поспішаю, щоб
Мотроні Марківні Дегтярь Мамо, вам таємницю повідаю, Щоб не соромно в очі дивитися. Клич сумління постійно наслідує, Бачить Бог, я боюсь запізнитися. Ви для мене