Кобзи Шевченка Вся у дужих обіймах граніту, Поміж верб, закосичених лоз, Як жива, десь у літній блакиті Заколисано плещеться Рось. Чебрецем пахнуть вітри навколо. Скільки
Позначка: кобзар
Пісенність поетичного стилю Тараса Шевченка
СЛОВО ПРО ФЕНОМЕН ТАЛАНТУ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА Велич Тараса Шевченка спонукає науковців до нового, поглибленого осмислення його місця і ролі як знакової постаті української історії.
ВІДГОЛОСКИ
Розсипалась росою по траві Сльоза уже минулого сторіччя, Здається, що і край мій овдовів І вже не має власного обличчя. Блукаючи у травах у гірких,
Тарас Григорович Шевченко (художник) 1814 – 1861
Дивуєшся, якою може бути доля в людини. Звичайний собі сільський хлопчик, який і вчитися не мав змоги, який рано втратив матір, потім і батька. Та
Тарасові шляхи
Тарасові шляхи Мов ті роки, туманом вкриті, У душах згублені гріхи. Дощами, холодом умиті Лежать Тарасові шляхи. Колись давно, в далеку днину Він цю дорогу
«Ой думи, мої думи… » – плач Кобзаря
-Зажурився чом, Тарасе , Сумно голову схилив? -Якби міг – злетів, як сокіл , Якби міг – Дніпром б ревів. Схаменіться, люди добрі, Чи не
Тарасу Григорьевичу Шевченко
Ты был в Ромнах, ты видел наше небо, Ты воду пил из наших родников… Твоя душа над нами, рядом где-то, А мы не забываем нужных
ТАРАСОВЕ СВЯТО
Після війни в Недригайлівську школу ходили учні з Червоної Слободи, Перетічок, Сакунихи, Курманів, Засулля, Кулішівки, Іваниці, Деркачівки. Мої однокласники приходили з Дремів і Терешок, з
Козацький оберіг
Козацький оберіг Де зір ясних блукають табуни І сонце, наче квітка хризантеми, Пишаються калиноокі дні В козацьких оберегах і знаменах. Де жита ще не скошений
Я ніколи не був малоросом
Я ніколи не був малоросом Я ніколи не був малоросом І в холодній чужій далині Золотим, перезрілим колоссям Україно, ти снилась мені. І куди б
Історична довідка про відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку у Ромнах 1918р.
«В Ромні без ярмарку, у скверику без квітів, Сидиш на камені, неначе й сам закам’янів І тільки зморшка біля брів – Немов рядок Нового Заповіту»
Адамцевич Євген
Спів Євгена Адамцевича Минуло багато часу відтоді, як чув я його задушевний тонкий голос… Здається, вічність! Отак-бо швидко і невпинно плинуть роки. Було це, пам’ятається,
