ТЕРПКИЙ НЕКТАР Люблю тепло я бабиного літа, Його терпкий нектар із чаші п’ю. Дощами вмита, сонечком зігріта, Я проводжаю молодість свою. Десь журавлі вже покидають
Позначка: філософія життя
ПАУТИНЫ ОСЕНИ
МОЯ ЛЮБОВ Моя любов, моя печаль, Недоколихана весною. Із павутиння вже вуаль Гойдає осінь наді мною. Чи дійсність, а чи, може, сниться? Туманом стежку затуля.
Колінопреклоненні
«ПРАВЕДНИКИ» Рождаємося праведні і чисті, Умившись материнським молоком, П’ємо життя з криниці вод іскристих, І віддано крокуємо в Содом. Надії серця небо потрясають, Криштально чиста
Тарасові шляхи
Тарасові шляхи Мов ті роки, туманом вкриті, У душах згублені гріхи. Дощами, холодом умиті Лежать Тарасові шляхи. Колись давно, в далеку днину Він цю дорогу
Мировоззренческая революция Петра Харченко
Харченко Петро Андреевич – фундатор Тригнозисного мировоззрения (монографии: «Антиномия индивида и триединства» [К. – 1986. – 812 с.], «Від індивіда до Боголюдини» [К. – 1993.
Іду додому
ПІВЕНЬ ДЯДЬКА ТРЍ̀ГОСТА Українська фольклорна просвіта Так про рідне вістить божество: Наше Сонце трисвітле над світом Півень нам запалив на Різдво. І, як доказ ранковому
Козацький генерал
Уважно роздивившись себе у великому дзеркалі, Петро Війтик був майже повністю задоволений своїм виглядом. Високий, статурний, чорнявий чолов`яга з орлиним розлетом брів по-молодецькому дивився на
Берези за вікном
Прожиті дні оцінюю не раз, Гортаю їх, як незабутню повість. Й до щему серце стиснеться щораз За згаяні роки. Й живуча совість Докором вдарить, боляче
Не ударь
Не ударь обидным словом, Ни проклятьем, ни хулою, ни рукой. А ударишь – потеряешь душу, Совесть, радость, счастье и покой. Слово резкое пронзает душу Побольней,
ЗАПАСНОЙ АЭРОДРОМ
ЗАПАСНОЙ АЭРОДРОМ А запасной аэродром, в натуре, Это, когда не принимает основной. Не все краснеют от стыда, и ловят кайф от «дури»*. И не считают
НЕХАЙ НЕ ПЛАЧУТЬ ВЖЕ СОЛОВ’Ї
ЄРЕСЬ Один друзяка, Василем зовуть його, Ми різних поглядів з ним, різної статури, Завжди при зустрічі пита мене, чого Байдужа я до нашої культури. Не
Намалюй мені сумління
Зорі Сіріє світло у вікні, Ховаються у небо зорі… А я не сплю давним – давно, Бо дух весни вита надворі. Самотнім ранком із душі