ТИША Чую, як дихає тиша, Безсоння надходить сумне, Немовби настирлива миша, Доводить до сказу мене. Качаюся з боку я на бік, Тріщить голова від думок,
Позначка: філософія життя
Головне
Верби Місяць небо зорями Першими уткав. Я стояв під вербами І тебе чекав. Вітерець між вітами Тихо шелестів, Думами барвистими Я тебе хотів. Вже давно
Афоризми
Страх супроводжує людину тільки до початку дій. Одна частина жінок невірними буває із цікавості, друга – із помсти. Інших частин просто не буває. Хто хоче
Гімн бджолі
Я жалкую, що так трапилось в житті – Снігопад на нашу осінь налетів. Я від снігу захистить тебе не зміг. Впав на скроні сивиною білий
З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ
З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ Летять журавлі, курличуть, На крилах весну нам несуть. До себе вони мене кличуть, Бо, може, життя в тому суть: Щоб, часом,
І. Битва рим
Сумління чисте? Важко на душі? Рятують серце лиш вірші. *** Усе почалося з суму та самоти. Якесь плутане інтерв’ю писакам. Просто розмова, без конкретики, без
Мені подобається
Мені подобається світ І все, що в ньому розцвітає. Думок окрилений політ, Який красу життя гортає. Мені подобається звук Пісень душі із ласкою, І веселий
У КАЖДОГО СВОЯ ВИНА
У каждого своя вина, Свой мир, свой плен, своя война. Свои печали, радости, заботы, Своя усталость после работы. Свои понятия о жизни И о служении
БЛАЖЕННОГО УМА БЛАЖЕННАЯ МЕЧТА
Барометр стал на «переменно». Придёт, я верю, непременно И в нашу с вами глушь Ни – «буря», ни – «большая сушь». Поток живой. Родник. Ему
ОППА!
– «Я не люблю твоих стихов»,- сказала мне одна мадам. Как мокрой тряпкой по мордам. – «Оппа! А мне не надо любви твоей»,- Ответила я
КТО НЕ УСПЕЛ, ТОТ – ОПОЗДАЛ
Кто не успел, тот – опоздал. Вполне логично. На первый взгляд и даже на второй. Ведь как мы говорим обычно: – Тот – бездарь. Этот
Совині діти
Совині діти Тихо сонечко сідає, місяць тихо прибуває. Всі птахи лягають спати, а сові – пора літати. Розправила тихо крила й полетіла, полетіла. Слід спіймати