Сенс кохання

Намалюй мені сумління

Зорі

Сіріє світло у вікні,
Ховаються у небо зорі…
А я не сплю давним – давно,
Бо дух весни вита надворі.
Самотнім ранком із душі
До тебе думка полетіла.
Жаль, що не мають рук вірші
Тепло відчути твого тіла…
Турботи скрадуть новий день,
Надія стихне сиротливо.
Лиш серця стук, як долі звень
Буде надіятись на диво.

Месія

Таких, як ти, обходять люди.
З дурнішою простіше жить.
Бояться правди і осуди,
То ж кажуть – серце не лежить.
А ти красива, розумію,
Не ображайся, хай їм грець!
Та з гордістю свою месію
Неси над стадом тих овець.

Мрія

В твоїх очах- таємна ніжність,
Так схожа на мою любов.
Так що ніяка запобіжність
Не втихомирить мою кров.
Від думки серце калатає,
Що скоро будеш ти моя.
Надія дні сумні гортає:
А чи не з’їхав з глузду я?

Намалюй мені сумління

намалюй мені сумління, якщо є,
Я скажу, чому кохання не стає.
В колоритах буревісного життя
Відлітають спільні долі на сміття.
Як не можеш, то не сій пусті слова,
Бо любові без сумління не бува.
А до того, що плете дурний язик,
Не дивуюсь, бо давно до цього звик.
Мені сумно, коли самочки й самці
Без сумління носять кільця на руці,
Потопаючи в кощунстві та брехні,
Бо така любов, хоч ріж, не по мені.

На схилі літ

На схилі літ любов приходить,
Де видно все життя як є.
Душа до злагоди приходить,
І спокій в серці настає.
Те, що було, відійде в морок,
А те, що буде, бережіть.
Дай Бог, прожити ще літ сорок,
Минувши вирій лихоліть.
Одне за одного боріться
Та поважайе сивину.
Лицем до Бога поверніться,
Щоб бачить істину одну.
Удачі, вам здоров’я й долі
З життям, похожим на весну.
Солодким буде і пуд солі,
Як стежку вибрали одну!

Не заборониш

Ти мені не заборониш,
Я приходитиму в сни.
Лиш печаль собі загониш
В щебет кожної весни,
Пригадавши мої руки,
При самітності душі,
Бо загорнуть тебе в муки
Мої дарені вірші.
Будеш ждати доостанку,
Не сприймаючи кінець,
Бо зійшла на полустанку,
Як без костура сліпець.

Остання любов

Найсумніша – остання любов,
Бо за нею лежить пустота,
Де надію душевних розмов
Накриває гранітна плита.
Ні до чого цвітіння весни,
Навіть птахи співають на зло.
Серебрить гіркота сивини,
Відзеркаливши все, що було…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *