ВОСПОМИНАНИЕ Февральский день. Мы – в поезде из Петербурга. Притихла у окошка я. Мелькают рощицы, берёзы, ели, А мне в них видится вуктыльская земля: Тайга,
Позначка: доля
МАТУСИНА ЛЮБОВ
ДОРОГА ДО БОГА Ходити почало мале дитя. Від хвилювання ручки простягає До того, хто йому і дав життя, До того, хто усе йому прощає. І
Пролітають роки
НА ЖАЛЬ Самотність, туга і печаль… Без них не можна жить, на жаль. Самотність стука у віконце: Сховалося за хмари сонце. Ось туга серце розриває,
НАМ ВСІМ ІЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ
НАМ ВСІМ іЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ Стою на кручі й на Дніпро дивлюся. Він не реве, не стогне. Він мовчить. Піду у Лавру помолюся: Навчи,
Портрет діда
Висів на місці ікони Мальований портрет діда. Ми з ним не зустрілись ніколи – Такою була планида . Забрав його у мене Рік тридцять третій
Я торжествую, господа!
Зима прощается… Зима прощается, и снег последний Выпал в месяце апреле. И все дороги, сад и дом мой летний Одежду белую одели. Но вскоре запоздалый