А січень провокує на весну. Десь глибоко в душі зануртувало… І горобці ватагою і браво освячують цю ожеледь масну. На звуки жорен схоже: мій каблук
Позначка: безсонна ніч
Жизнь ходит по кругу
Меняется время… Меняются люди… И праздники вновь превращаются в будни. И птицы опять нам поют на рассвете, И, радуясь жизни, смеёмся, как дети. . И
Щось не спиться…
Щось не спиться в цю ніч… А за вікнами – осінь… Вітер злісно зриває листочки вночі. Небо темне… і вдень десь поділася просинь, Холоднючі періщать
Душі і вітру суголосся
Душі і вітру СУголосся, Бринить, звучить в дощинці осінь. Глухим – каштан СУрдопереклад Розмахує гіллям. Сквер. Смеркло. І ліхтарі в сріблястих СУкнях Навшпиньки легко йдуть
Вічний рух дерев
Цей вічний рух дерев, коли вони в оголенні своїх плечей та стегон дають дорогу вечорам сумним, вітрам розгульним, дощовим шерегам, загострить власне світосприйняття: від простору
Одинокое сердце
– Не родился, наверно, ещё твой мужчина, – Прошептала тоскливо ей ночью Луна, – Только в чём, не пойму, здесь таится причина, Что ты ночи
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
Ми на землі всього лиш люди
Ми на землі всього лиш люди, А не Боги, запам’ятай. Судить не нам, а Бог нас буде… Кого до пекла… , кого в рай. Ми
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її
Жовтий лист
У серпні в мене тикали всі пальцем, Бо я один був жовтим на вербі. Зелене листя визнало незванцем І жив я сам собі, на самоті.
В тебе лекарство не ищу
Я живу, зализывая раны, Те, что ты когда-то наносил. Делать это поздно или рано У меня, должно быть, хватит сил. . Не дано согнуться сильным
Дальний восток
Из моей будущей книги воспоминаний “Про моряков и море”. По окончании Одесского Высшего Инженерного Училища имени Ленинского комсомола в начале 1980-х, я был направлен на
