Гроза

Болючий спогад

Як ґудзик, відривала я
тебе від себе…
І плакало рясним дощем
похмуре небо.
І розривала блискавиця
темінь ночі,
А в її світлі мерехтіли
сині очі.
Так гучно грім тоді гримів…
Земля здригалась…
І хтось кричав: «Люблю тебе!»…
(мені вчувалось).
Та все скінчилось… Уляглось.
Настала тиша.
… І знов римованим рядком
лягають вірші.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *