Віршоновела
Там, де річка чиста плине,
де у небо пісня лине,
село тут є мальовниче,
у лісах, ярах – гніздиться.
Тут козацька є садиба:
сад город і коні дибом!
У Степана й Василини
народились дві дитини!
Чи близнята, чи двійнята,
Бог послав – таки дівчата.
Батько зве одну – Настуся,
мати кличе: Де Катруся?
Так й росли оці сестрички,
все – однакове, як звички.
Розрізнить їх – неможливо
та хіба це так важливо?
Згодом – що їх й врятовало,
як заміжжя враз постало?
Бо тоді таке щось сталось,
що нікому й не гадалось?
…Ворожба була між ними,
між панами родовими:
Пан Степан – козак освітній,
пан Тадеуш – несусвітній.
Оббирав селян постійно
за покоси і за сіно,
за врожаї гарні в полі.
Не було в них щастя-долі.
Був Степан ізроду – вільним,
для селян – лиш справеливим.
Дбав, щоб діти їхні вчились,
щоб козацтвом збагатились.
…Та сподобалась дівчина,
він хотів її для сина,
одружити лобуряку.
– Скільки вже йому гуляти?
Знав сусід, що Степан проти,
скільки житиме він доти,
не віддасть дочку за сина,
не віддасть – до домовини.
Тож сватів вже засилає
про весілля хлопця дбає.
Мо’, під час отих одвідин,
утворилось щось негідне?
Бо почав Степан згасати,
потихеньку помирати.
Схоже, що його труїли,
бо вже руки й ноги мліли?
І сказав тоді він доці:
– Ти не будь довго в мороці,
заміж варто тобі вийти,
лиш козак тобі підійде.
Дівка парубка кохала
і (батьки якось узнали).
Тому й так вони сказали,
ніби, нічого й не знали.
Як із Василем – зустрілась,
отоді вона й рішилась…
…Сурма Василя вже кличе,
десь татари чуть – турличуть.
Мати гадку свою мала,
і про це дочці сказала:
-Тобі треба завагітнить,
й хай таке тебе не гн´ітить?
Як же бути? Що робити,
аби потім не тужити?
-Як моя тоді цнотливість?
Мала доця тут сміливість
запитати у матусі,
-Як же буть тепер Настусі?
Попаду через цнотливість
я до них тоді в немилість?
-Сестра в ліжко його піде
і не буде в тебе б´іди.
Рід козацький збережімо,
родом нашим дорожімо!
Отак мати проказала,
ніби, дочкам наказала,
щоби так вони зробили,
і мовчали, як могили.
-Хлопці були в цій родині,
буде й в тебе по дитині:
Хоч козак, а хоч козачка –
то, як щастя, не – болячка.
Важку думу Настя має,
їй ворожка вже гадає:
-Будуть в тебе теж близнята,
не дівчата, а – хлоп’ята!
Настя сльози проливає,
Василя вона кохає,
але він уже в поході,
до Молитви – при нагоді.
-Як загине він у бóю,
залишатимусь вдовою,
але так – це значно краще,
ніж до них йти на пропащу.
Хоч і доведеться жити,
і усе їхнє терпіти.
Буду синів виростати,
я, сестра і моя мати…
Хлопці стануть козаками
України – вояками!
Бо благі мої наміри:
в Бога, в мене і у Віри!…
Валентин БУГРИМ
Першодрук. 22 червня 2024 р. Троєщина
Картина Олега Шупляка “Лещурак”.