Сублімація…Втеча Від закону буття, Перемога стареча З присмаком каяття. З відголоском зрадливим: Це чуже, це не наше… Бути надто сміливим – Дурня страдницька чаша. Вчись
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Сублімація…Втеча Від закону буття, Перемога стареча З присмаком каяття. З відголоском зрадливим: Це чуже, це не наше… Бути надто сміливим – Дурня страдницька чаша. Вчись
Дозволяю, йди крізь мою душу, Хочеш,то спочинь, а ні – транзитом. Зупинятись силою не змушу. Вас багато, де усіх подіти… Залиши, як хочеш, подарунок, А
Дракон Сил молчать моих больше нет. Нет, не бред это и не сон. Я открою тебе секрет. Я – Дракон. Кольца вьёт и шипит внутри,
Путивльское детство Ах бабуля моя, бабулечка, Ты такою была молодой! Городская скользила улочка Сквозь рождественский наш покой. Никогда после так не радовал, Не ласкался фонарный
О, если б я была такой большою, Чтобы могла потрогать облака. Ах, как они плывут над головою. И влагу жизни чувствует рука. * * *
Наталія Редько народилася в Путивлі 30 червня 1977 року. Має медичну середню освіту. Нині працює операційною сестрою в Буринській центральній районній лікарні. Вірші почала писати
ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ Зустрілись два брати, в похилому віці. Не бачились більше, як десять років. Слабенькі такі, мов підстрелені птиці, Хвороби дошкулюють з різних боків. Зустрілись
ВКРАЇНО МОЯ Вкраїно, Вкраїно, лебідко моя, Чом в тебе заплакані очі? Тому, що так стогне луганська земля, Палає Донбас серед ночі? Вкраїно, ти славний квітучий
Сон матері На бік похилилась самотня хатина, Там зажурилась в печалі матір сива. Натруджені руки, прийшла клята старість, Кипучі сльози, пекельні муки, Тепер – лише
Темна ніч Темна ніч була така п’янка, Медові пахощі розлила над садами, А в небі сяяли зірки. Стелились квіти килимами, І прохолода огортала все живе,
Вітер в лице Украли у нас щастя ночі запашні, любили до нестями, та згоріли душі у вогні. Вогонь спалив серця, і почуття – зола. Тепер
Ну что ж ты, сердце моё, Всё стучишь и стучишь, Всем врагам на зло. Не молчи. Или тебе все равно? Печаль моя несусветная, злая, тупая,