Вітер в лице
Украли у нас щастя ночі запашні,
любили до нестями,
та згоріли душі у вогні.
Вогонь спалив серця,
і почуття – зола.
Тепер з тобою ми далекі,
неначе небо і земля.
Любила твої очі з ночі до ранку.
І віддавала тобі все без останку.
Та нитка, що зв’язала нас, перервалась,
розлука у наш дім увірвалась.
А вітер дує у лице, кружляє листя і несе!
Моя надіє, ти зі мною попрощалась.
Цілую твої губи уві сні,
але цього мені замало.
І що таке ці кольорові сни,
коли тебе уже немає?
Ти, мабуть, десь у небесах
зорею світиш
і сизим соколом ясним до мене линеш.
Цілуй, любове, цілуй!
Із безлічі дівчат,
красунь або моделей,
мене ти обираєш
своєю королевою.
Та це тобі не жарт,
я дівчина серйозна.
Один раз поцілуєш –
все, втекти уже не можна!
Цілуй, любове, цілуй,
у тебе темні очі.
Ти ними розкриваєш
всі серця жіночі.
Та я тобі не «всі»,
Я твоя єдина,
кохаєш ти мене –
і в цьому моя сила!
Цілуй, любове, цілуй!
Я твоя чарівниця.
Тебе причарувала,
бо хитра, як лисиця.
Без тебе я сумна,
з тобою лиш весела.
В мені твоя жага,
в тобі моя потреба!
І кожен день новий
спливає, як в тумані.
Від твоїх поцілунків
Напилась, мов п’яна.
Тебе причарувала твоя чарівниця,
й від чарів закохалась хитрая лисиця.