Все пройде?

Ніч Сварога

Дозволяю, йди крізь мою душу,
Хочеш,то спочинь, а ні – транзитом.
Зупинятись силою не змушу.
Вас багато, де усіх подіти…

Залиши, як хочеш, подарунок,
А як ні – на згадку можеш взяти.
Чарівний віконний візерунок –
Потаємних мрій ажурні ґрати.

Випадкові перехожі долі,
Вдача випадковості мінлива…
Ти ж бо, як завжди, без парасолі,
Бо таких, як ти, кохає злива.

***
Что для Господа время? – Холст.
Рамок нет – не обжать края.
Гениален, предельно прост,
Ты начало мазка, а я…

Лягу сверху, немного вкось,
Чтоб казался сочнее цвет,
Раз уж свидеться нам пришлось
В этом калейдоскопе лет.

Что же время для нас? – Песок.
Убегает сквозь пальцы дней.
Вот, казалось, на волосок
Друг от друга, но всё, быстрей.

Ход песочных часов – спешат,
Не поймаешь судьбу за хвост.
Нам с тобою не разрешат,
Но мы всё же допишем холст…

* * *
С утра разгулялось ненастье.
Все плакали, кто о чём.
Душа о потерянном счастье,
А кто-то тепле за окном.
Мой дух о добре и вере,
Мой Бог о моих грехах,
О чём-то забытом двери
Скрипели, и все в слезах
В раме окна блестели
Стёкла. Протяжно пели
Секунды в настенных часах.

* * *
Разве может весь этот ажурный размах,
Всплеск игольчатости звёздно-синей
Уложиться в простых повседневных словах,
В трёх словах – на орешнике иней.

А душа у снегов, как у детства, чиста.
Нам поёт – все мы родом оттуда.
Пусть давно я не та, но и я неспроста
Холодею в преддверии чуда.

* * *
Як схоче Тенгрі-Небо,так і буде.
На волосінь підвішені згори
Ми, чорно-білі іграшкові люди,
Кумедні ляльки шахової гри.

На міцність нас щодня перевіряє
Ця волосінь – вібруюча струна.
Й свої обійми вічність відкриває –
Палкі, мов сонце, темні, як труна.

* * *
По крупицам себя лепишь,
Приспосабливаешь к жизни,
Даже если эта жизнь не полюбилась.
Душу немощную лечишь
Да хранишь в стеклянной призме,
Чтоб на острой грани боль переломилась.

Ніч Сварога

Напис на каблучці Соломона:
Все минає,тож і це – мине.
Посмішка гірка, сльоза солона,
Та хіба зупинить це мене?

Ранок не світає – сутеніє.
В серці невдоволеності щем.
І надія безнадійно тліє –
Вся ущент просякнута дощем.
Але я затято вірю в сонце.
Все здійсниться, як в дитячім сні,
І в моє зарюмсане віконце
Влучать теплі промені ясні.

І буденна радість, непримітна
Розхитає моноліт ночей –
Випадкова посмішка привітна
І раптовий зблиск чужих очей.

* * *
От любовных баталий
Устают все когда-то.
Вот и мы приустали –
И уже не солдаты.

Мы теперь ветераны,
Инвалиды отныне.
Не рубцуются раны,
Как ожоги Полыни.

Стали мы старикашки,
Без порывов и взлётов.
И живём по бумажке,
Состоим из расчетов.
Было дело, терпели,
После хлопнули дверью.
И зимой заболели,
Облучились неверьем.

Мы из детства удрали,
Сдав ключи от квартиры.
Быть живыми устали,
Значит, мы – дезертиры.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *