Будинок цей пологовим зоветься.
На ганок вийшла жінка молода.
Їй, може, двадцять років(так здається).
А доля в неї, ой, тяжка. Шкода.
На трепетних руках дитя тримає,
Яке змогло побачить білий світ.
А мама Рая горечко вже знає,
Що ця війна в нас забирає цвіт.
Вітання мамі. Тут оркестр вже грає.
Це побратими тата із війни.
ГЕРОЙ загинув і на небі спочиває…
За що??? У нього не було вини.
І жаль, і біль стискає серце в тузі.
ВДОВА…Вдова…І зараз 20 їй.
Й тримає горе удову в напрузі.
Як підіймать Тимурчика самій???
Та світ широкий, є в нім добрі люди.
І Бог вас бачить з сином із небес.
Надія є. І ПЕРЕМОГА буде.
І український люд зрадіє весь.
А ще за вами стежать очі з неба
ГЕРОЯ, чоловіка й татуся.
Незламний він. Про це всім знати треба.
Цьому присвячена і розповідь оця.
2.09.2023