Я шию форму для солдата,
який в окопі разом з братом
ночує вже не першу ніч…
.
Стріляє він десь з автомата,
я тисну на педаль завзято –
з нас кожен строчить – певна річ.
.
Я тут, в тилу, де вітер свище
і роздуває попелище,
де неба синь – крізь драний дах…
.
Солдат – в окопі, серед поля,
де загартовується воля
і переборюється страх.
.
Твій оберіг в рукав зашию,
повір мені – я це зумію,
лиш повертайся ти живим!
.
В боях за рідну Батьківщину
прославиш неньку-Україну
безсмертним подвигом своїм.
.
… Так хочеться зустріть солдата:
з трояндами, без автомата,
в костюмі, що від куль зберіг…
.
Темніє. Вечір. Дошиваю.
Солдат повернеться, я знаю,
його по формі упізнаю,
знайду в строю поміж живих!