Я шию форму для солдата, який в окопі разом з братом ночує вже не першу ніч… . Стріляє він десь з автомата, я тисну на
Позначка: надія
Стихи живут не сами по себе
Стихи живут не сами по себе Стихи живут не сами по себе, Они приходят в голову от боли. Текстовкой связной преданных небес, Но что-то мерзкое
Весна надворі…
Весна надворі – діти помирають, Від куль на сході, Боже, борони! Добро не сієм, негатив збираєм. Як далі жити, Господи, прости! Невже, та все ж
Сошла на нет последняя примета
Сошла на нет последняя примета, Хандрит душа, завернутая в плед. И тянет сердце, сразу не заметив, Цепочку мыслей, улыбаясь вслед. Крепчает градус Цельсия в заботах,
Запізніле кохання
Косі краплі дощу залишили відбиток на вікнах, Я чекаю на тебе і ко́тру добу вже не сплю… Кришталева сльоза заіскрилась у сонних повіках І зізналась
Я пришлю тобі дощ…
Я пришлю тобі дощ, коли буде в душі, як в пустелі, Із краплинок його я намисто тобі нанижу… Пелюстками троянд розстелю я любов на постелі
Надежда
Не хочу бутербродов с икрой, А хочу романтический вечер… Чтобы чьей-то волшебной рукой Зажжены были нежности свечи. . Не хочу бриллиантов в ушах, Ни к
Вічність
Ще – безвістя. Ще німо шляхам і морям. Ще із Йосипом в парі ідеш при надії – скоро вродиться хлопчик, твій син, Маріам! …Син твій
Я вертаюся
Зачинитись…Ридати ридма.. Утамовувать крик з руки… …А крізь вечора драну ринву просотались, течуть зірки і згасають в сухій скорботі сновидіннями сивих лип, на тремтливій найвищій
Романтики…
Романтики живут за облаками, Где в звёздах небо, а средь них Луна Нам свет на Землю шлёт, вертясь боками, И радуется жизни вместе с нами…
Позвони
Позвони Позвони мне иногда, позвони. Может, номер и не знаешь ты мой. Позвони мне иногда, позвони. Может, рядом нахожусь я с тобой. Позвони, я прошу,
ИДУ
Иду. Не вижу я дороги. Ступаю, не жалея ноги. Воздух наполнен льдом и пеплом. Моя страна как – то поблекла. Бегущие за пустотой, Воспитаны чужой