Бабі ніколи присісти
Бабі ніколи присісти –
Всі у баби просять їсти:
Кози – мечуть, курі – квохчуть,
Свині вискнуть – їсти хочуть.
Треба лад хазяйству дати:
Живність всю нагодувати,
Обділити, напоїти,
Квочкам воду замінити.
Треба встигнуть до роботи
Всі полагодить турботи.
Встигне баба, якщо, може,
Їй онучок допоможе.
Вставши зранку, на початок
Погодує він курчаток.
І здорові, і малі
Травки ждуть завжди кролі..
Внук свою бабусю любить,
А вона його голубить,
Страву смачно приготує,
Та й з онуком покуштує.
Звик онук допомагати,
Бо бабуся ж- старша мати.
Невгамовна палка
Бігає палка весь день перед баби,
Правнукам баба сніданок несе,
Хоч би спочила – присіла хоча би,
Та їй лиш онуки понад усе.
Ось прискакала виснажлива палка,
Дітям з листа принесла новину.
Палці, їй богу, і баби не жалько,
Тягне її, як кобилка струну.
Глянь лиш, стоїть ось у затінку палка,
Баба печеню несе обіруч.
Зайва в цім випадку вірна товарка,
Котиться баба сама, як обруч.
Та надійшов тихий вечір по тому,
Сонце край неба, червоне, як глід,
Баба чвалає повільно додому,
Тягнеться палка за бабою вслід.
Вже притомилася палка скакати,
Тож ледь доповзає вона до воріт.
Хочу, вам, мамо, всерйоз побажати:
“Дай Бог наснаги, довгих Вам літ.”
Муза не винна
Муза не винна,
Босоніж пришльопала.
З музою дружина
На кухні «заштопала».
«Сховався? Ой, нене!
Таємно, в тиші,
Чом не про мене
Ти пишеш вірші?
Я свою молодість
Вам віддавала –
Ласки од тебе
Й дітей я чекала».
Виросли діти –
Не стало розваги.
Треба зуміти
Додати уваги.
Служіння сім’ї –
Нескінченний процес,
Що робить Дружин
Із колишніх «принцес».
У мрії в полоні
Моя «половина».
В моєму безсонні
Муза не винна.
Життєвпорядниця
Жінка в цім світі життя впорядковує,
Ладу дає дітям, мужу, – усім.
Пестить онуків, худобу вгодовує,
Квітами вкритий і двір весь, і дім.
Бог наділив їй терпіння безмежне,
Усі йдуть до неї шукати порад,
Добра, чутлива й обережна –
Учителька, лікарка й дипломат.
Синові рану загоїть примовкою,
Братові слушну пораду надасть,
Батькові стане сиділкою ловкою,
А чоловіку – кохання й пристрасть.
Кожного року, як ви вже помітили,
Із святом жіночим приходить весна.
Жінку кохану одаримо квітами,
Землю для всіх упорядить вона.
Чомукач
«Чому? … Чому? …» чомукає
Маленький наш «чомукач».
Він все уважно слухає
І всотує не за дукач.
Не змарнувати потяг цей
У світ новий, небачений,
Бо вже ніякий там ліцей
Не надолужить втрачене.
І я запитання терплю,
Всі справи відкладаю.
Навіть тоді, коли я сплю –
Йому відповідаю.
Він хоче знати – Де? І в Чім?,
Знає, що «балом править»:.
А то запитанням складним
Мене у кут поставить.
Усі прийоми й інструмент
Я маю показати.
Щоби мені в любий момент
Він зміг допомагати.
Ділюся досвідом із ним –
Та запитання не прості.
Вважаю завданням своїм
Торить дорогу творчості.
Буває, сам з ним разом вчиш,
Я ж не якийсь там букач.
Якщо розгонишся – злетиш!
Надія наша – наш Чомукач.