ЛЮБИТИ БОГА – ЛЮБИТИ ЙОГО ТВОРІННЯ
Чоловік Писання Боже
День у день читати став.
На дружину він увагу
Вже звертати перестав.
Не обійме, не пригорне,
Все читає і мовчить.
Ніч настане , як колода,
Поруч з нею він лежить.
Це помітивши, питає,
Затривожившись, жона:
“Ти мене вже не кохаєш?
В чому річ? Чия вина?”
Відказав він їй відразу :
“ Писання читай.
Я люблю тепер лиш Бога.
Бога люблю й край”.
Вона дуже здивувалась
Й мовила в отвіт :
“Як же можна любить Бога,
Й не любити світ,
Який він створив і в ньому
Нам усе дає?
І часткою того світу
Я, до речі, є .”
***
ВИПУСКНИКАМ
Ви доросліші стали і слізно
“Прощавай!” – школі кажете всі.
Ви шляхи обираєте різні,
Тільки цілі хай будуть ясні,
Щоб не схибили ви на дорозі,
Яку кожен з вас вибере сам,
Щоб було на шкільному порозі
Появитись не соромно вам.
Вам прийдеться долати пороги
І круті і не дуже круті,
Хай життя не наставить вам роги,
А відкриє обійми святі.
***
НЕЖДАНА ЗУСТРІЧ
Вони сидять – розлучниця і бувший,
А я йду мимо – чорт мене поніс!
Вони сидять, напружено надувшись,
Собі шепочуть тихо щось під ніс.
Вони сидять – він схудлий, вона пишна ,
А я йду мимо, ніби на розстріл.
Згадалось раптом все гірке колишнє,
І сльози скаламутили мій зір.
І серце раптом защеміло дико
Від зради, від приниження, жалю.
Не хочеться дивитися в їх пики.
Щаслива, що вже іншого люблю.
***
ЧАС – ВЕЛИКИЙ РЕВІЗОР
У житті, як на довгому полі,
Смуга є і хороша й лиха.
Від хорошої – щастя доволі,
Від поганої – крок до гріха.
Насолоджуйсь солодкою вволю,
Не згайнуй її, не налякай,
А як випаде й лихо на долю,
То у відчай ти теж не впадай.
Із розгону в депресію впасти
Можеш лише на декілька днів,
Збери сили, щоб збутись напасті
Якомога скоріше зумів.
Не здавайся ніде і нікому,
Перекидай у пам’яті все,
Зупинися на ділі такому,
Що тобі забуття принесе.
Заспокой свої нерви до часу
І сердечний ранимий мотор.
Почекай, буде сонячно й ясно,
Час – великий всьому ревізор.
***
ХВАЛИТИ БОГА ТРЕБА
Є могутня в Бога сила –
Розумом не осягти,
Він присутній в цьому світі,
Й інші ще створив світи.
Людству треба знати Бога
І за все його хвалить,
Бо він милістю своєю
Дозволяє ще нам жить
Після того, як планету
Ми грабуємо, рвемо,
Вкрай знущаємось над нею,
Їй в обличчя плюємо.
Схаменутись не хочемо ,
Нищимо впродовж століть,
Що до того, що природі
Вже несила нас терпіть?
ВСІ НЕДУГИ ПОГАНІ
У подруги болять ноги,
Журиться, кульгає,
Медицина їй ніяка
Не допомагає.
І аптечні, і народні
Засоби вживає,
Але толку місяцями
Жодного немає.
На той час у мене руки
По ночах крутило,
Я до них компреси клала,
Щоб менше боліло.
Та коли подруга мила
На ноги упала,
Про свою я біль забула,
Їй поспівчувала .
“В мене теж хворіють руки,
Але це не ноги,
На яких ходити треба,
Долати дороги.
Твоя біда значно гірша,
Не зрівнять з моєю ”, –
Над її поліартритом
Журилася з нею.
А на другий день руками
Ворухнуть не можу,
Всю надію покладаю
Лиш на милість Божу.
Вони мліють , крутять,
Ниють,
Вагу не тримають,
Ліки всякі користую –
Не допомагають.
І тоді я зрозуміла
В хворобливім стані :
Нема недуг кращих – гірших,
Всі вони погані.