Важкі краплини сліз лягають на вікно,
Прозоре скло не всю дає картинку.
Здається, світ увесь застиг вже так давно,
Сховавши радощі в туманну димку.
За силуетом розмиваються хати,
І тіні вечора повзуть повільно грою.
Чи зможе дощ ці смутки віднести,
Залишивши всім спокій за собою?
Впаде і промінь крізь зажурені шибки,
Розвіє морок лагідним світанням.
І розцвітуть у серці знов надії й сни,
Дощем умиті й чистим сподіванням.