Осінь наснилась мені у казковім убранні –
В райдужнім спектрі усі кольори не вмістить…
Знову торкнулись душі холоди її ранні –
Ті, що бентежать у серці струну кожну мить.
Дивний цей сон розтривожив і серце, і душу,
Згадку збудив про минуле, про кількість в нім літ.
Знаю, що в осінь свою я повірити мушу –
Сивий туман ліг на скроні… і вже холодить.
Щойно прокинулась – осінь стоїть на порозі,
З вітром холодним неспокій мені принесла…
Бабине літо замешкалось десь у дорозі –
В чо́вні пливе, у якому немає весла.