Ти подивись, яка таки краса!
Поглянь, поглянь на вроду незбагненну!
Чарівна, – мало сказано, дивись!
На милість її дещо потаємну .
Свій погляд приверни до її пліч.
Заглянь у вічі осені! Дивися!
Дивися, надивляйся, не спіши!
До ніг її, із вдячністю, вклонися!
Ти подивись, яка стоїть краса!
Змалюй її, малюй, і надихайся!
Не дай печалі стиснути вуста!
У відповідь подякуй, посміхайся!
Постій із нею поряд, і зізнайсь
В своїй любові щирій, безкінечній!
І серцем, осені, збагни ту всю красу!
Відкинь від себе всяку недоречність.
Ти подивись, дивись, яка краса!..