Ван Гог. Чотири дерева. Осінь.

Заплакали дощем похмурі днини

Стомилось літо від своєї спеки,
Набігла хмарка, капнуло дощем.
Вже скоро осінь, щедра господарка,
Накриє землю золотим плащем.

***
Останні теплі дні дарує осінь:
Багрянець листя, срібло павутин,
Сумного неба величальну просинь,
Яскраве сяйво запашних жоржин.
Розтане лід в душі теплом осіннім,
Немов з небес спустилася весна.
Стою і млію на осонні пізнім,
І не тривожить серце ще зима!

***
В край далекий дитинства рвуся.
Я полину туди залюбки,
Де жива ще моя бабуся,
Молоді ще мої батьки.
Там дерева ростуть до неба,
А у ньому птах синій літа.
І більшого щастя не треба:
Вернись лиш пора золота.
Там сонечко сяє щоднини,
Стежка втіка у спориш,
А я ще маленька дитина,
Що вирости прагне скоріш.

***
Заплакали дощем похмурі днини,
І кіт тепла шука, як дід старий.
Палахкотять вже грона горобини,
Прозорий сад чека на рік новий.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *