Тарас Шевченко. На Україні.

Стоїть німим докором мертва хата

Стоїть німим докором мертва хата,
Пустими вікнами зорить на білий світ.
Вона, здається, хоче розказати
Про тих, кого давно пропав вже слід.
Про тих, кого обігрівала
в зимову стужу жаданим теплом,
Чиїх гостей привітно зустрічала
І хлібом-сіллю, і хмільним вином.
Вона б ще розказала про малечу –
Прудку, дзвінкоголосу, гомінку,
А може, ще й про пару ту лелечу,
Що кожний рік приносила весну.

***
Що є для мене Україна?
То сиві верби за селом,
У діамантах рос стежина
І срібний місяць над ставком.
Що є для мене Україна?
Лелечий клекіт навесні,
У затінку беріз хатина,
Що світить вікнами мені.
Що є для мене Україна?
Колосся стиглого зерно
І мова рідна, солов’їна,
Як життєдайне джерело.
Що є для мене Україна?
В мозолях батькова рука,
І мами усмішка єдина,
І щира пісня гомінка.

***
Життя проходить ниткою тонкою,
Що може обірватись кожну мить.
І тільки б серце не давало збою,
І тільки б нерви витримали ритм.
Живем у вік новітніх технологій:
комп’ютери, мобілки, Інтернет.
Та ще й якби не загубити совість,
Думок і помислів високих лет.
І серце не даватиме ще збою,
Сталеві нерви попадуть у ритм,
Як житимеш в гармонії з собою,
Ще поживем, нас витримає світ.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *