Кохані очі

ЗАГЛЯНУВШИ В ОЧІ

Чом так захотілось заглянути в очі?
Мабуть, вже проснулись жіночі серця.
На когось чекають безсоннії ночі,
Когось по весні поведуть до вінця.
Поклін кожній мамі, дружині і доньці,
Колезі і подрузі, внучці й сестрі
У мить, коли ви, наче буря на Сонці,
Й тоді нема кращих від вас на Землі.
Водночас буває і гнів ваш, і ласка.
(Хто ще не відчув, то його не мине).
Веселка і грім, тріумф і поразка,
Осиний укус, і кохання хмільне…
Усім нам відома жінок непокора
(Хай Бог зберігає від цього мене).
У розпачі жінка – ніким непоборна:
Із дуба стряхне і за ріг пірхоне.
Закохана ж жінка – красива, як казка,
Тепло подарує – на серці весна.
Ніщо й пересуди, мізерна образка,
Коли в чоловіка душа, як блесна.
З розуму зводять жіночі принади.
Доводять до відчаю примхи любі.
Немає на світі сумнішої зради,
Ніж буде та зрада – самому собі.
А серце тріпоче, як ніжність дарує.
Від погляду вслід іще мліє й болить.
Хай плоть іще хоче, і кров ще вирує.
Без вас неможливо на світі цім жить.
04.03.2011

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *