Вперед… в минуле… Чи мені здалося?
Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка…
Ми мріяли про райдужне майбутнє,
А нас спіткала доля нелегка…
Колись, ми й уявити не посміли б,
Що в рідний край увірветься війна,
Що люди працьовиті з України
Роз’їдуться по землям різним, по чужим краям.
Що замість фабрик і гігантів віку
(Здобутками гордилися батьки),
Руїни будуть в бур’янах високих “жити”,
І серце краяти і розривати на шматки.
Вперед… в минуле… Мабуть не здалося –
Знов бідні і багаті на своїй землі,
Знов буде хтось в холодній хаті помирати,
А хтось- шматочок хліба бачити вві сні.
Чом сталось так? Кого винити будем?
І “крайнього” шукати, як завжди…
Собі у душу треба зазирнути,
І правду не боятись віднайти…
Бо…дуже вже терплячі наші люди,
Бо… помиляємося часто, мабуть, ми…