Ромен хіба не родич Рима?
Д. Білоус
О вічність Риму! –
а з віків відлунює Ромен…
Дикоцвітінням
сонм Богів злітує долю.
Чому ж серця очужені, пісні та голі?
О вічність Риму! –
а з віків – пелюстково Ромен.
Гаряча квітко, як Зоря
стотисячних імен!
Рвоне душа
в гарячці блискавок на волю.
О вічність Риму! –
а з віків відлунює – Ро-о-м-мен…
Дикоцвітінням сонм Богів
заврунить Долю.
ВЕРЕСНЕВИЙ РОМАНС
В моїм Ромні сплива листочком
літо по ріці,
Зціловане дощем,
пестливим сонцем щедро
й вітром.
Ллє тиша думки: де чиї Початки і Кінці?
Бувай, мій Вересню, –
я п’ю тепло останнє й світло.
Із верескливо ніжного
звучання струн вітрів
Відходить диво-мить.
Світ обціловують каштани,
Себе звільнивши із їжакуватих кожушків.
Прощай, мій Вересню,
мій милий Птах,
мій Гість-коханий…
У пелені несу я чорнобривці запашні
Між берегів дощу,
проміння сонця
й падолисту,
Ми – взори доль,
клечальне зілля,
гойдалки-пісні.
Прощай, мій Вересню,
романсе ніжний Ромен-міста!..