Турченко Вячеслав Михайлович

Турченко Вячеслав Михайлович

Народився у 1960 році в селі Олексіївка Роменського району Сумської області. Батьки – педагоги. Українець. У 1978 р. закінчив школу та поступив до Одеського Вищого Інженерного Морського Училища, на судномеханічний факультет. Учитися було важко, але цікаво. У (В) 1980-му році вперше вийшов у море на виробничу практику. До закінчення училища в 1983-му, мав 12 місяців плавального цензу, необхідного для одержання робочого диплому суднового механіка. У 1982 році оженився. По розподілу був направлений на роботу у Далекосхідне Морське Пароплавство. Працював на пасажирському судні на посаді 4-го механіка. Народився перший син. Сім’я залишалась в Одесі, перспектив переїхати до Владивостоку не було. Через рік роботи отримав відпустку. Сину було вже 9 місяців. Таке сімейне життя мало кого влаштує. Довелось їхати у Міністерство Морського Флоту, у Москву, щоб одержати дозвіл на звільнення. Із великими труднощами і багатьма скандалами дозвіл було одержано. Але людина була викинута із Системи. Щоб влаштуватися у Чорноморське Морське Пароплавство, знадобилося три роки оббивання порогів, бюрократичних наруг і роботи слюсарем на залізниці. Та й те пройшло.
У 1987 році мрія збулася, вийшов у перший рейс на суховантажному судні з портом прописки: Одеса. Поколесив по світу. Але на 1995 рік стан справ ЧМП прийшов до повного колапсу. А у 1988-му був заочно звільнений з роботи із записом у трудовій книжці: «за прогули». На той час пароплавство вже втратило майже весь свій флот, а моряки активно шукали роботу в зарубіжних компаніях. Я не був винятком. Працював в одній підозрілій (тоді всі такі були) конторі з ризиком залишитись де-небудь на рейді Чіттагонга на арештованому судні. Без грошей на квиток додому, без прісної води, продовольства і горючого для електростанції. Тисячі колег пройшли через це. Ось про що романи писати! Але, як кажуть, Бог милував.
У 1997 р. померла дружина, і я із двома дітьми переїхав до рідного міста, де й проживаю до сих пір. У 1999 р. одружився удруге, через рік народився молодший син. Тоді ж почав працювати в німецькій, потім у голландській суднохідних компаніях. На посаді старшого механіка – 20 років. У сорок років довелося вчити англійську мову. Це нелегко, коли у школі вчив німецьку. Та життя ставить свої умови. Рейси були по 6 місяців, останні роки – по 3-4 місяці. Контракт одноразовий: відпрацював – вільний. Якщо робив добре, якщо заслужив репутацію, можуть знову запросити через пару місяців відпочинку. А можуть і не запросити, вони тобі нічого не винні. Трудова книжка другий десяток років припадає пилом на поличці, стаж не йде, лікарняний і пенсія – твої власні проблеми. Але шість мільйонів земляків трудяться за кордоном на таких же, а часто жорсткіших умовах.
Багато читаю, день без прочитаної сторінки, вважаю прожитим даремно. Писати пробував ще у шкільні роки, як кажуть, у шухляду. Були спроби в різний час, але сам бачив, що поки ще не дозрів. Коли взявся за свою першу повість, вже було розміняно півста років. Працюю по натхненню. Можу всю ніч просидіти, корегуючи кілька абзаців, а інколи за добу видаю дві-три глави. Фантастикою «захворів» ще у дитинстві, у хронічній формі. Ніколи не стояв перед вибором жанру. Та все ж, віддаю собі звіт, що й фантазувати треба про те, у чому петраєш. Тому основою сюжету першої повісті стала морська тематика. Пощастило зустріти в житті багато цікавих, цільних людей, побачити їх у самих екстремальних умовах. Хочеш пізнати людину – здійсни із нею подорож або оборудку. Оборудки – то для торгашів. Подорожей же при моїй професії вдосталь. Деякі герої повісті написані майже портретно, деякі – скомпоновані. Поезією ніколи особливо не захоплювався, хоча з насолодою слухаю тексти улюблених пісень, око відпочиває на строфах як великих, так і авторів, що не стали класиками. Не часто, та порою в голові виникає якийсь ритм, слова шикуються у стрункі рядки, а розумні мислі – у римовані стовпчики. Що вийшло в результаті моїх трудів – судити читачеві.
Як співав Макаревич: “Гораздо трудней не свихнуться со скуки и выдержать полный штиль!”
35 років у морі дали мені лише підтвердження цієї простої й геніальної думки.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *