Текст

Ні напівнатяку на муки,
на творчі паузи й тертя,
все ж текст повів мне за руку,
мов галайда чуже дитя –
вузьким-широким коридором,
вряди – підвалом для вина,
то застив світ, мов темна штора,
то був пейзажем із вікна,
і видавався точним, рівним –
до волосинки, до мікрон,
а то лягав під ноги рінню,
і цим подрібнював мій крок.
Нам вдвох іти – пекло й боліло,
він – спроквола, мені б – бігом.
Я в гамівну сторінку білу
хотіла витерти його
чи, мов єретика, спалити
на нещадимому вогні!..
Аж він став цілісним і литим,
і матір визнав у мені.