Вікторія Франсез. Сльози.

СЛЬОЗИ

Ти чув, коханий, як зітхає небо?
Тепер із ним зітхаємо удвох,
Мій дощ прозорий падає на тебе,
А я лечу… бо кличе мене Бог…

Лечу туди, де справдяться надії,
Лечу в твій сон, бо там моя душа,
На берегах сполоханої мрії
Твій мужній стан мене знов спокуша…

Я п’ю отруту кожен день… Даремно…
Любов не відпускає із життя.
В очах, мов в пеклі, від страждань вже темно,
І світлу вже немає вороття.

Знай, повернусь, щоб подих твій відчути,
Щоб хоч на мить твоєю стати знов,
Щоб ми змогли те щастя повернути,
Те щастя, що назвали ми, – ЛЮБОВ!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *