Анатолий Хандусенко. Взгляд.

Те, що не згасає

Я розриваю синій небосхил…
Куди летіти?.. Бог один лиш знає.
Я – білий ангел, що летить без крил.
Я в серці маю те, що не згасає.

Я – тихий плач нездійснених надій,
Тривог і смутку слізне заклинання,
Я – сум і жаль забутих Богом мрій,
В яких невтримні нидіють бажання.

Розп’ята, я крокую по життю,
Зав’яли у вінку моєму квіти.
Моя душа відкрита каяттю,
Та хто ж навчить, як після смерті жити.

Лечу у неосяжну височінь,
Де темна ніч мій смуток приховає.
Я – Євшан-зілля, степовий полин.
Я в серці маю те, що не згасає.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *