ВКРАЇНО МОЯ
Вкраїно, Вкраїно, лебідко моя,
Чом в тебе заплакані очі?
Тому, що так стогне луганська земля,
Палає Донбас серед ночі?
Вкраїно, ти славний квітучий наш край!
Хто ж мир твій порушив і спокій?
Щось, може, тобі сповіщали, згадай,
Про наше майбутнє пророки?
Чом в брата на брата рука піднялась?
Жили ж однією сім’єю.
За що кров невинних синів пролилась?
Хто ж стане народним суддею?
Навіщо жорстоко так знищене все,
Що мало б служити народу?
Хто відповідь дасть нам сьогодні на це,
Врятує хто нашу свободу?
Чи ми сподіватись могли на таке –
Снаряди, пожежі і смерті,
Життя у підвалах – болюче й терпке.
Скажіть же народу, нарешті,
За що ж ми страждаєм: за правду чи ні?
Хто ворог: чи свій, чи російський,
Хто заслін поставить вчорашній брехні?
Та відповідь в них – популістська.
Народ ми терплячий, та прийде той час –
Історія очі розкриє.
І кару отримає той серед нас,
Хто з власним народом воює.
Коли ж наш сусід зазіхає на нас
Й на звіра залізного схожий,
Гуртуйся, народе! На чвари – не час!
В єднанні ми – непереможні.
Нехай же нам ззовні біду принесло
Й ми, справді, не рівні по зброї,
Та сильні по духу, завжди так було.
Всі знають Вкраїну такою.
Тож ти не журися, зозуле моя,
І витри заплакані очі,
Бо небо і сонце, родюча земля
Тебе бачить мужньою хочуть.
09.2014 р.
ЗА ТЕБЕ МОЛЮСЯ, СИНОЧКУ
Живим повертайся, синочку,
Сім’я тебе щиро чекає.
Онучок сидить у куточку,
За татка постійно питає.
Живим повертайся, рідненький,
Я буду за тебе молитись.
Я мама, матуся, я ненька…
Без тебе мені вже не жити.
Борониш ти чесно Вкраїну
Від ворога – найманця-вбивці.
Молитва до тебе хай лине.
Її я шепчу наодинці.
А скільки життів віддали вже?
Немає найгіршої правди,
Немає журби в світі більше –
На сина повістку тримати.
Загинути може Героєм
Чи безвісти значитись поки.
Немає сім’ї ж супокою –
Все чуються синові кроки.
Героям – і квіти, і слава,
А безвісти… рідним чекати
У Львові, у Сумах, Полтаві,
Та біль неможливо тримати.
Хто ж мамі поверне синочка,
Дружині – коханого мужа.
Могилка його у садочку,
Матуся над нею все тужить.
Вертайтесь, мої соколята!
Хай діточки ваші радіють.
АТО, кулемети і «Гради»
Навіки нехай заніміють.
СКІЛЬКИ МОГИЛ БЕЗІМЕННИХ
Рвуться снаряди і міни,
«Гради» прицільно стоять.
Кожної злої хвилини
Кулі смертельно свистять.
Наші синочки відважні
Землю боронять свою.
Чом вони, гідні й звитяжні,
Гинуть в нерівнім бою?
Тільки ж боронять від кого?
Ворог хто – брат чи сусід,
З ким у Криму випадково
Разом ділили обід?
Може, й сто грамів ділили
В потязі, що на Луганськ,
Й жваво із ним говорили,
Як розквіта Лисичанськ?
З ким і мости будували
Через Десну і Донець,
І «Черемшину» співали,
Їли херсонський хлібець,
В храмі молилися Богу,
В небі тримали штурвал?..
Нині ж в тривожну дорогу
Мати синка виряджа:
«Чом поділили Вкраїну,
Правду хто скаже й коли?
Богом прошу тебе, сину,
Миру вогонь запали».
Боже, чому ж там, на Сході,
Плач матерів і дітей,
Ночі в підвалах холодних,
Сотні безвинних смертей?
Скільки могил безіменних
В полі, закутім в сніги?
Слів не було полум’яних,
Тиша стоїть навкруги.
Звідки сюди привезли їх?
Чом їх тут доля лиша?
Номер ( і все!) на могилі,
В небі – нетлінна душа.
Мати все сина чекає,
Бог всі молитви сприйма.
Бідна, вона ще не знає:
В світі його вже нема.
Рвуться снаряди і міни,
«Гради» прицільно стоять.
Хто ж, хто поверне їй сина?
Ні… вона буде чекать.
Лютий, 2015 р.