Широка магістраль, б’є вітерець в обличчя.
Та старовічний страх казати правду в вічі
виходить, наче пес, з обачливих обочин,
винюхуючи сенс, мов виснажений гончий.
Чи, підібгавши хвіст упевненості й хисту,
переховає зміст, немов приблуда – кістку.
Фурчить і гуготить безперестанно траса,
де можуть братовбить солопіїв невчасних.
Вже й сонцю в вишині прийшов на зміну місяць –
сказати правду ? Ні ? Шукає совість місця,
благаючи чудес за криводушність торгу.
…Все більше сліпне пес, все вужчає дорога.
Картина Олега Шупляка “Бо має пройти Час…”