Реве Дніпро і діти плачуть,
Будинки рушаться, дими…
Невже Господь цього не бачить?
Де ж білий ангел із крильми?
Підвали сірі, відчай, болі,
В кутку голодне кошеня…
Нещасні діти, зовсім кволі,
Ніхто із них не розмовля…
В очах – прохання захистити,
Той погляд сірий і блідий:
«Мамусю, пити хочу, пити…» –
П’ять діб немає вже води…
Презлі карателі-звірюки,
Каміння маючи в душі,
В дитячій крові миють руки,
Нелюдські творять шабаші.
Коли ж це кінчиться? О Боже!
Всевишній Господи, скажи!
Хай віра й правда переможе,
Нам Україну збережи!