Розкидані їхні кісточкибули скрізь – і по бур’янах, і по дорогах,і в полі.
Ямборська Олександра.
Про голод я не чула…
Про голод я ніколи не чула і не знала,
Та прочитала в книзі: а горе це – страшне!
Нікого смерть голодна, страшенна не минала,
До болю все злякало і вразило мене.
Такий отой врожай, що виріс щедро в полі,
А потім щедро сходив би у маминій діжі…
І вистачило б всім, і стало б всім доволі,
Аби його з країни не вивезли мужі…
А забирали все: і борошно, й квасолю,
І гречку, й просо, навіть буряки!
Лишали нам гірку, трагічну долю,
І чорно-білі рвані сторінки…
Сьогодні я навчаюся у рідній моїй школі,
Жадаю всім і хліба, і чистої води!
Але про чорний голод – не забувать ніколи,
Хай в душах квітнуть щирості і щедрості плоди!!!