МИНУВШИНУ ЗАБУТУ ПОВЕРТАЮ.
Я знов з тобою , древній град,
Землею рідною милуюся святою!
Неначе у квітучий Райський Сад
Вознеслася душа Покровською горою!
До твого серця, де Успені дзвін
Із древньої фортеці у віках старих
Слух тішив мешканцям чисельних поколінь,
Молитись кликав до ікон своїх.
Не раз Успень свята у полум’ях зникала,
Цвинтар ії Господніх слуг приймав.
Коли Північна проклята війна відгуркотала,
Собор Святого Духу поруч неї став.
Полиньте у думках до його затишку – покою.
Охопить вас блаженність неземна,
Зустріне притвором із свічкою тьмяною
Ікона Богородиці з Почаєвської Лаври визначна.
Це пам’ять знесеної дерев’яної Успені,
Відрада чуйних душ колишніх Суличів.
Коліно приклоніть біля славетної Святині,
Себе перстом трійчастим окропив.
Стаївши подих, розгорніть Євангеліє,
Древнього Львова рідкісну печать,
Реліквія безцінна серце вам зігріє –
Велика честь його в руках тримать.
Козак Дем’ян із жінкою Марією
Там ще сімнадцятим століттям уписали,
Що своїм коштом, волею своєю
Його тоді для рідної Успені дарували.
На честь Божої Матері , яка наречена,
Що закінчила на землі дні свої славні.
Ізнов добро несе Спасителем воскресена
Між ангелами у небесному сіянні.
Східці приховані в соборній у стіні
Під бані проти вівтаря хід мали.
Старий розібраний іконостас з Успені –
Там в милозвучїі всміхаються хорали.
А поруч у кладовці тісній із шалівки,
Куди дощі з снігами, вітри задувають,
Мудрого старости Курілова замерзлі руки
Історію Ромену з ветхих документів добувають.
На Захід гляньте відсіля в віконце,
Де Муховцем одвічний ліс шумить,
Підгірком храм непоказний милує сонце,
Замок на брамі опечатаний висить.
Свій довгий вік Замістям доживає
Залишена в занепаді священна Воскресінь.
Її пустих притворів вітер скрізь гуляє,
Іконостас обкутує печалі гірка тінь.
Обіч пробитий шлях від башт Житнянських,
Пустельний, рівний до Процівської гори.
Купець чи мандрівник із країв дальніх
Поклони віддадуть, перехрестившись, їй свої.
З її колодок висохлих за вік дубових
Для нової святині цеглу випалять міцну.
На місці стін ії розібраних колишніх
Зведуть святу Варвару із дзвіницею ставну.
Воскресне поруч й церква Вознесенська,
На паски будуть схожі бані всі святі,
Залюбки прийме вулиця Полтавська
Ії криштальні дзвони й осяйні хрести.
Божої Матері Єрусалимської ікона чудотворна
Від воїнів Наполеона врятувала з Успенського собору.
Московськими купцями дивом старості подарована,
Оздобить одну з ніш новітнього притвору.
Залишимо собор Святого Духу у спокою,
Униз зійдемо з гвинтових східців.
На паперті під брамою ажурною , литою
Там обдаруємо копійками убогих жебраків.
Часу хода в підвалинах собору спинена.
Попід підлогою чавунною та мармуровою плитою
Андрій Маркович – бувший господар Ромена
Спить вічним сном з дружиною рідною.
Від олтаря праворуч у соборі на стіні
Висить над похованням внучки Полуботка
Портрет ії в українському пишному вбранні
Гетьманського художника з Ромен Григорія Стеценка.
Щебече соловейко у соборному вишневому садочку,
Де цвинтар приютився із похилими хрестами,
Де в зіллі хмелю, ніжному барвінку
Могили невідомі, лиш помітні пагорбками.
Де через війни й забуття століть
В якійсь із них в сирої домовині
Брат гетьмана Самойловича –Тимофій лежить,
Що був колись священиком в Успені.
Мерщій ходімо упродовж фортечної стіни,
Де кози з споришами оздоблюють вали,
До трудівниці стійкої Покровської гори,
Якою тягнуть крам до Ілліну воли.
Угрузли нею вартові два храми.
На Сході пильні обрії Засульські озирають,
Уперлися в блакить іржавими хрестами,
Навколо голуби та ластівки кружляють.
Нікольський храм над урвищем завис,
Могили провалились цвинтарем, спадає глина.
Шпиль похиливсь в минувшині стрункий колись,
Пілонів тріснутих торкнулась павутина.
Але жевріє свічка в ніші брамою святою,
Освітлює латунний кухоль для пожертвувань старий.
Микола-Чудотворець почорнілою дошкою
Копійок лічить дзвін на храм новий.
Постане білосніжний він в струнких колонах
Землею суду повітового й поміщиків,
З новим іконостасом в дорогих іконах
Давньої церкви Миколая риси залишив.
Зір вабитиме із малинового оксамиту плащаниця,
Святого Миколая мітра у каміннях коштовних,
Склепінням розпис поміж хмар Бога-Отця,
Євангелїї із монастирів в обрамленнях срібних.
Ось й Покрова козацька – міста оберіг!
Смілянськими майстрами зведена краса Господня.
Переступіть обережно її святий поріг,
Зайдіть в минуле із буденного, з сьогодні.
При вході у прозорому великому кіоті
Висить з старої Покрови ікона Тихвінська.
У срібному окладі при коштовній позолоті
Тримає ніжно немовля євангеліст Лука.
Від часу зруб побілений, з середини дубовий,
Відтінок втихомирення таємного набрав.
На його фоні, наче діамант коштовний,
Шалматова, талановитого митця іконостас сіяв.
Здійнявся він, чотирьохярусний під бані,
Ледь-ледь деталі верхні помітні!
Святі стоять тут в повний ріст різьблені,
Доповнюють його фрагменти чарівні.
Прогнулись вишукані лінії та форми,
Смак витончений зодчого вбачається усюди.
Фантазії дивні, мотиви високохудожні,
Зорять розчулені у милуванні люди.
Під лаком бурштиновим різьблені блищать
Гірлянди квітів, виноградні грони,
Пластичні з листу орнаменти зір тішать,
У височінь полинули стрімкі, виті колони.
Повсюди тонкого письма живописні ікони,
Розкішність серебром та золотом ярить.
Благословляють кожного присутнього невтомні
Марія й Гавриїл з Царських Воріт.
Над ними голуб крила легкі розпрямив,
Святого духу символ ніжний,
Молящих душ Покровою козацькою зігрів
Святої наснаги бажаний подих свіжий.
Грайливі юні патті – ангели з крилами
Споглядують карнизами з фронтонів розкішних
На бідного з ягнятком Іоанна,
Босого між статуй апостолів святих.
Стоять замріяні Захарій з Аароном
В козацькі шаровари генієм одягнені,
Парить у променях світоосяйним небозводом
Суворий, владний Саваоф в височині.
Консолею вигадливою, місцем почесним
З омофором Божа Матір Покрова постала.
Під зором господині храму лагідним і осяйним
Упевненість мирян у захисті сповняла.
Проміння благодаті з високих вікон
Діву Марію пестять із любов’ю, теплотою.
Святий Микола та Хреститель обабіч сторін
Ії думки вартують у величному спокою.
Обрамленням вітіюватим розкішної рами
Різьблений силует старинного Ромена.
Фортечні стіни із двоярусними стрімкими баштами
Успенська церква часом не знесена.
Над нею Господь на хресті розп’ятий
Приймає муки за свої діла праві.
І лик його з тернового вінка спокійний
Плекає у парафіян смиренні молитви.
Серед мерехтливих свічок і розкішних лампад
З духм’яним ладаном в кадильному диму,
Звертається душа його Спасителя порад
Так необхідних у житті земному кожному.
Тут скрізь із кожного затишного кутка
Точиться святість непомітно, тихо.
В чуйних серцях встатковується на рока
І відступає марна суєта та лихо.
Спасибі, Калниш, за дарунок безцінний,
Своїй Посульській стороні, рідному Краю!
Тебе ми пам’ятаємо, славетний кошовий,
Прийми подяку у заслуженому Раю!
Небіж твій Чемерис Стефан тут у Покрові,
Як настоятельний священик служби відправляє.
Військовим старшиной діла завершив Січові
Гріхи за згодой Господа в Ромені відпускає.
Твоя свята колиска – Пустовійтівка затишна,
Земля стежок дитячих, мрій заповітних,
Із східних круч Ромену віддалік помітна
В садках вишневих, тополях струнких.
І храм святий, що дихає деревиною,
На Трійцю зведений тобою у блакить,
В святі свята величним реквієм височиною
За упокій душі твоєї мужньої дзвенить.
У вівтарі його святим престолом
Шедевр українського золотарства сяє,
Євангеліє вишукане коштовним окладом
Захоплений зір в милуванні притягає.
На ньому дарчий напис вигравіюваний,
Який він ще суддею війська Запорізького зробив,
Козацькою рукою меценат України великий
Його святі сторінки землякам відкрив.
Поряд оправа з срібла погляд привертає
До пари кипарисових святих Хрестів.
Мереживо карбоване злато їх обвиває
Дарунок вишуканий рідних земляків.
Із осавулом Калнишем козаки православні,
Із куреня Кущевського Січі славної
Привезли їх до милої своєй батьківщини
У Пустовійтівку до Трійці дорогої.
Прислухайтесь. До нас, сюди, доПокрови-гори
Далекий дзвін ледь з вітром долинає,
Окроплюючи западинські у садках двори,
Георгіївський храм щось Лозовою відмічає.
Кость Кулебяка – сотник смілівський
На старість Лозовою вік свій доживав,
Мав двадцять дворів нею він багатий,
Окрасу селища- козацьку церкву збудував.
Від полум’я святинь не захистить словами,
Табличками нашвидкуруч начеплених на зруб.
Палає факелом прощальним сушений віками,
Священним ставший віковічний дуб.
Реліквія із дерева остання край Ромена
Із димом в небесах навічно розчинилась.
З-за бездуховності не збереглась Українська перлина,
А в ній козаки із Січі колись молились.
Запам’ятав її я на усе своє життя,
Прибулу у наш час, тернисті подолав віки,
Замріяне серед рідних кульбаб її буття,
Довірливі, від сонця теплі древні колодки.
Затримайтесь, будь ласка, на хвилинку,
Огляньте з Покрови Засульський краєвид,
Де тінями берізки пестять церкву невеличку,
Чисельних стежок не заріс до неї слід.
Забулося, коли в селі здійнялася вона,
Де хатка перша від Сули стояла,
На честь Різдва Святої Богородиці наречена
До віри Божой парафіян – засульців долучала.
Тепер до схил Північних звернемось на мить,
З яких Процівку живописну видно у долині,
Храм Петра й Павла новий там стоїть
З святих колодок бувшої Успені.
Проклята блискавка у лічені хвилини
На очах у розгублених в сльозах селян,
Іх спопелила храм, усі його святині,
Що утішали у святі свята мирян.
Волами із фортеці древньої перевезли
На згарище колодки святої Успені.
Храм новий із надіями парафіяни возвели,
Відвідують усі його служіння щасливі, спокійні.
В турботах, радощах, печалях різних
Знаходять в храмі так жаданий їх душі приют.
Апостоли першоверхові із ікон новітніх
Благословення помислам піднесеним несуть.
Затишні наші церкви древні дерев’яні,
Неначе проліски тендітні та тлінні.
Жевріли свічками у місії великїй упевнені
Вселяти людям істини прості православні.
Поукривалися таїни їхні товщами віків,
Свого відродження з надіями чекають.
І досі літургії із колишніх вівтарів
Над містом в аурі святій витають.
Пишаюся тобою, град тисячолітній мій!
Святинь пощезнутих притулок затишний.
Верни, Господь, їх дзвін святий криштальний,
Духовну спрагу угамуй у час новий.
2001р.
P S
О диво! В небесах Господь вірша почув!
Молитви мого краю вислухав тихі,
Святиню Кошового в Пустовійтівку вернув,
Майже сторічні нам усі простив гріхи.
І над щасливим та оновленим селом
Воскресли з забування Трійці бані дерев’яні.
Благословив хрестами Святодухів їх – святим теплом
З Василівського храму линули дзвони вітальні.