Після укладання у 1686 році «Вічного миру» між Росією та Річчю Посполитою в умовах поділу України на дві частини розпочинається пошук нових шляхів збереження української державності.
Цей процес полягав у численних спробах поєднати традиції українського та російського державотворення, а коли вони виявилися марними, то у пошуку нового союзника для відновлення незалежності України. Він розпочався у 1687 році і охопив період гетьманування Івана Мазепи (1687-1709). І. Мазепа, який зумів за допомогою особистого хисту завоювати довіру російського царя Петра1 і ввійшов до його найближчого оточення, чудово розумів, що Росія веде цілеспрямовану політику підпорядкування Гетьманщини. Планувалося ліквідувати інститут гетьманства, посилювалися утиски українського населення. Коли ж наступ на українські землі посилився, Мазепа обирає в союзники шведського короля Карла12 і виступає проти Росії. Це сталося у вирішальну мить Північної війни Росії зі Швецією. Восени 1708 року події Північної війни докотилися до Сіверщини.
Зустріч союзників відбулася 6 листопада у селі Гори над Десною, неподалік від Новгород-Сіверська. Стосунки обох держав регулювались міждержавним договором, змістом якого була суверенність України.
!8 листопада 1708 року головні сили під командуванням шведського короля і гетьмана урочисто вступають у місто Ромни. Друга колона шведських війск під командуванням полковників Дукера і Таубе підійшли до містечка Сміле, де знаходився російський гарнізон. Зацікавленість саме нашим краєм полягала в тому, що біля влади стояли заповзяті мазепинці, такі як лубенський полковник Зеленський, Прилуцький-Горленко, генеральний осавул Гамалія, роменський сотник Порозький та інші, по-друге, наш край був багатий на фураж і продовольства, які були вкрай необхідні шведському війську, особливо зважаючи на те,що наближалася зима.
Будинок, в якому протягом листопада 1708-січня 1709 року розміщувалась штаб-квартира гетьмана Івана Мазепи та Карла12 належав поміщику Міхельському і знаходився по вулиці, яка пізніше отримала назву Королівської, а з 20-х років 20 століття – провулок Пушкіна.У зв’язку із будівництвом 9-типоверхових будинків по вулиці Руденка та комплексу дитячого садка №5, наприкінці минулого століття провулок перестав існувати. Будинок декілька разів перебудовувався і через ветхість був знесений у середині минулого століття. За свідченнями старожилів та краєзнавців будинок знаходився за декілька метрів від дальнього кутка будівлі дитсадка №5 в напрямку приміщення школи мистецтв, тобто орієнтовно, в глибині навпроти в’їздних воріт садка з вулиці Пушкіна.
Із Ромен Іван Мазепа написав лист польському королю Станіславу Ліщинському про швидше прибуття його для спільних зі шведами дій проти російських військ. За легендою, Мазепа в Ромні позичив Карлові 12 дві бочечки червонців на військові витрати. В нашому краї запеклі кровопролитні бої між шведами і російськими військами точилися під стінами Смілівської фортеці, звідки росіяни виселили майже все населення до Курська, а саме містечко перетворили на добре укріплену фортецю з двохтисячним московським гарнізоном.
Починаючи з 16 листопада, шведи взяли фортецю в облогу. 19 листопада на допомогу обложеним примчала кавалерія Меншикова, але після запеклого бою змушена була відступити до с. Хоружівка.
21 листопада царський генерал Ренне з двохтисячним загоном, що прийшов для підкріплення гарнізону, спробував атакувати шведські позиції. В цей час до Смілого прибуває сам король із новими шведськими та українськими загонами. Змушені відступати, росіяни полишають у ніч на 22 листопада містечко.
Для того, щоб ворог не міг знову скористатися у військових цілях фортецею, оборонні споруди були зруйновані, а містечко спалили.
Під час російсько-шведської війни і у інших селах Роменщини квартирували шведи, а також вели незначні бойові дії проти російських військ. Зокрема, у Глинську, як свідчить у своїй праці В. Пархоменко, шведські війська квартирували, а солдати,які загинули в перестрілках, поховані на Замковій горі та Могилках.
У 1708 році на шляху до Полтави зупинялися шведські війська і в с. Сурмачівці( нині Глинської сільської ради). Користуючись бродом через Сулу, вони робили вилазки на інший берег, у Москалівку, де стояв російський гарнізон. Чи у сутичках, чи через хвороби невелика кількість шведських військ назавжди знайшла свій притулок на сурмачівській землі, неподалік скіфських могил.Ця гора, над річкою, дотепер зветься Шведською. На жаль, у кінці 1970-х років братська могила шведів самовільно розкопана підлітками. За свідченням очевидців, там знайдено людські залишки,зброю.частину амуніції, скляний протез ока.
В грудні 1708 року Карл 12 залишає на деякий час Ромен і цим скористались росіяни . 18 грудня війська російського генерала Аларта захопили і пограбували наше місто. Великий Кобзар у своєму творі «Великий льох» пізніше напише: «Сулу в Ромні загатили тільки старшиною козацькою». За однією із легенд, Ромни ждала доля Батурина,де від рук царських карателів полягло близько 16 тисяч мужніх захисників та жителів Батурина. Цар Петро1 перебував проїздом у Охтирському монастирі, ігуменом якого ніби був родич поміщиків Заборовських, котрі проживали поблизу Ромен – у Вовківцях, він і запросив у гості на сніданок російського царя. Кмітливий ігумен, по- християнськи турбуючись про ближнього, зокрема про жителів Ромна, попросив ситого і вдоволеного Петра пощадити місто від руйнування князем Меншиковим. Одержавши перемогу над росіянами під Веприком, шведи знову повертаються до Ромен,звідки вибивають осілі тут російські війська. Восени 1709 року шведська армія залишає наш край.
Знаходячись далеко від батьківщини, потерпаючи від голоду, лютих морозів і, як наслідок, різних хвороб, багато шведів помирало. Як повідомляв московський офіцер Ушаков, лише за три дні в одних тільки Великих Бубнах від голоду і хвороб померло 57 шведських солдат. Майже 200 років справжні історичні події замовчувалися. Лише у 90-х роках 20 століття місцеві краєзнавці почали повноцінно досліджувати зв’язки Івана Мазепи з нашим краєм. Нині, як результат, ми маємо в Ромнах вулицю Івана Мазепи і таку актуальну книгу Леоніда Полтави.
Матеріал підготували Демич Я.В., Савченко Н.В.