Час відступає безсило перед вулканічним клекотом високих дум. Шевченко, як майже всі генії, не мав легкого життя. Страждав разом зі своїм поневоленим народом. Він належав
Наодинці з поетом
(Біля пам’ятника Т.Г. Шевченку в Ромні) Не день, не ніч, Тарасе… Богом даний, Сидиш в задумі… Нас вартуєш ти віки. Спивають ревність дум твоїх каштани…
Єднаймося, брати мої…
Єднавчим іздавна було завше віче – Паплюжим бездарно послання провіще. Вершинну Кобзар прокладав нам дорогу. Хто звів Україну до злісного року? Велично стоїть у Ромні
Тобі, наш Кобзарю!
Встань, Кобзарю, подивися, На вільну Вкраїну. Ти ж за неї так молився В лихую годину. Скільки років незалежна, Та правди немає… Іде війна нескінченна –
Кобзареві
Кобзар В зажурі тихій, серед площі Кобзар на пагорбі сидить… Каштани в осінь дощ полоще Й Ромен старий неначе спить… А сонні вулиці навмисне Сховали
Наш батько – Тарас
Наш батько – Тарас О Батьку мій, стоїш собі на кручі, І погляд в даль, такий, як і колись… Тебе вітри обвіюють пекучі, В тобі