ЩАСТЯ В ХАТИНЦІ
Маленька хатинка, зовсім маленька,
Як кажуть в народі, “хатина Шевченка”.
Стоїть над дорогою, іграшка й годі,
Нині хатинки такі вже не в моді.
В хоромах , зазвичай , і то людям тісно,
Стараються жити окремо, нарізно.
А в цій рукавичці живуть якось люди,
Лунає там музика в свято і в будні,
Там сміх дуже часто дзвінкий роздається,
І гомін ласкавий на вулицю ллється.
І тут мені раптом усе прояснилось:
В хатинці тій щастя давно поселилось.
ЖІНОЧА ВІРНІСТЬ
Як лебідка, вона вірність зберігає
Чоловікові, якого вже немає.
Згас він , ніби зірка в небі, швидко й рано,
Залишивши їй на серці рану.
Було в нього щире й добре серце.
Були очі – чисті, як озерця,
Ніжні руки, правильна дорога.
І жила вона, як в пазусі у Бога.
Не один порядний чоловік
Прагнув з нею свій прожити б вік.
Та вона – лебідка, і охоче
Марить мертвим , а живих не хоче.
Бо чи вдруге можна повторити
Те прекрасне, що вдалось прожити ?
А чи зможеш іншим догоджати,
Коли в серці спогадів багато?
СІМ’Ю ЗБЕРЕЖУТЬ ТІЛЬКИ ДВОЄ
Плаче невістка, і по-жіночі
Мені її шкода, я втішити хочу
І слушну пораду їй щиро надати,
Вона з моїм сином з’єдналась навіки,
То я її мати.
І сина водночас я теж розумію,
Я теж його щиро всім серцем жалію,
І бачу , що винні у сварці обоє,
І тільки їх рішення рану загоїть.
Не допоможуть плачі і зітхання
Аби вберегти від розрухи кохання.
Багато, звичайно, залежить від сина,
Але і невістка – сім’ї берегиня.
Обом треба глянути збоку на себе,
Свою побороти нарешті гординю,
Союз двох сердець заключають на небі,
То ж треба його берегти до загину.
ХЛІБ – ЦЕ СВЯТИНЯ
Моє серце в щемливій тривозі,
Коли бачу я хліб на дорозі
У пилюці , в снігу, чи в калюжі.
Люди ж є, що до хліба байдужі!
Ранком, звівшись з постелі на ноги,
Просим хліба насущного в Бога
На сьогодні, на завтра, на потім.
Та його й добуваємо в поті!
А отримавши, це не цінуємо,
Часто хлібом пахучим гордуємо,
Зачерствіє – його на смітник.
Не один вже робити так звик.
А колись цей живильний шматок
Рятував від кончини діток,
Коли пухла від голоду мати
Жуйку сунула в рот немовляті.
Хліб надію нужденним давав,
Найдорожче – життя дарував.
Кум з кумою ідуть до дитини
З паляницею вдвох на хрестини.
На весіллі на стіл подавай
Закалинений хліб-коровай.
З хлібом мертвого – треба так Богу –
Проводжають в останню дорогу.
Все життя , яке пройде людина,
Супроводжує пишна хлібина.
Як же можна хліб сущий топтати,
Як же можна в сміття викидати?