Ромен, Ромен, вкраїнське диво-місто,
Сьогодні ти – в душевному теплі.
Убравсь в осіннє золото й намисто,
Й таких, як ти, нема більш на землі!
О рідне місто, я в тобі вбачаю
Майбутнє наше, велич і красу…
В добро і в щастя віри не втрачаю,
Як зерно, їх до обріїв несу…
Ромен, Ромен… О скільки в тобі сили!
Ти виніс все: і війни, і плачі.
Тебе вітри під грозами носили,
І розтинали тіло палачі…
А ти піднявся з чорної руїни,
Розправив плечі в мороці димів…
Ти – діамант в оправі України,
Бо так яскраво блиснути зумів.
Весною ти у білому цвітінні,
Той цвіт ромену – в нашому гербі.
Я від свого сьогодні покоління
Щирим віршем освідчуюсь тобі.
Рідніше міста, справді, не буває,
Оці куточки – всі мені святі!
Тебе ніколи я не забуваю,
Єдине ти і в серці, і в житті.
Тебе, Ромен, у пісні оспіваю,
Тебе звеличу в оді і вірші.
Про тебе мрію, де я не буваю,
Ти – в мене в серці! Ти – в моїй душі!!!
***
Понад дванадцять століть минуло,
А наш Ромен все цвіте й цвіте.
Лиш сивиною роки війнули –
А серце юне і молоде.
Зібрались разом ми, скоро вечір,
На небі з’являться чар-зірки.
Й салюту спалах впаде на плечі,
Як тінь історії крізь роки…
О мій Ромене, молюсь за тебе,
І за історію ту святу,
За синю даль і окрасу неба,
За душу щиру і золоту.
Моє ти місто, щодень молюся,
Бо на землі більш нема імен.
Живу тобою я і горджуся,
Мужній і квітни, о мій Ромен!